Твори у 12 томах. Том 06
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 06». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До шостого тому ввійшли роман «Мартін Іден» (Нью-Йорк, 1909), п’єса «Крадіжка» (Нью-Йорк, 1910) і статті: «Риси літературного розвитку» (опублікована в жовтні 1900 р. у журналі «Букмен»), «Про себе» (вміщена в англійському виданні збірки оповідань «Храм гордощів», без року), «Революція» та «Що означає для мене життя» (обидві із збірки статей «Революція», 1910).
Надівши капелюх, він вийшов і весь ранок провів у крамниці зброї, вибираючи рибальське приладдя, автоматичні рушниці та всяку амуніцію. Але попит на ринку часто міняється, і він вирішив замовити потрібний йому крам для торгівлі, коли приїде на Таїті. Зрештою, псе це можна буде виписати з Австралії. Він був радий відкласти цей клопіт, бо йому взагалі нічого не хотілося робити. Повертаючись до готелю, він мріяв про своє зручне крісло і мало не скрикнув з пересади, побачивши в ньому Джо.
А Джо був у захваті від пральні. Все вже було влаштовано, і він другого ж дня мав увійти у володіння. Мартін лежав на ліжку з заплющеними очима, а Джо все говорив і говорив. Думки Мартінові були десь далеко, так далеко, що він майже не усвідомлював їх. І лише коли-не-коли примушував себе відповідати приятелеві. А це ж був Джо, якого він колись любив. Але Джо занадто захоплювався життям, і буйний вітер його енергії боляче вражав стомлений Мартінів мозок. Це було важке випробування для його змучених нервів, а коли ще Джо нагадав йому про обіцянку в майбутньому помірятися силами, він мало не застогнав.
— Пам’ятай, Джо! Ти повинен завести у своїй пральні ті порядки, про які говорив у «Гарячих джерелах», — сказав Мартін, — Щоб ніхто не працював надміру. І ночами теж. 1 дітей щоб не було при качальні. Взагалі щоб діти не працювали. І давай усім добру платню.
Джо кивнув головою і витяг з кишені записну книжку.
— Бачиш? Я всі ці правила виробив сьогодні перед сніданком. Ось послухай.
Він почав уголос читати, а Мартін, притакуючи головою, чекав нетерпляче, коли вже Джо забереться.
Прокинувся він аж надвечір. Поволі прийшов до свідомості, озирнувся навколо. Джо, очевидячки, тихцем вийшов, коли він задрімав. «Це уважливо з його боку», — подумав Мартін. Потім він заплющив очі і знов заснув.
Другого й третього дня Джо був заклопотаний упорядкуванням пральні і не дуже докучав приятелеві, а газети про від’їзд Мартіна оповістили тільки за день до відходу пароплава. Якось у Мартіні знов прокинувся інстинкт самозбереження, і він пішов до лікаря. Той дуже уважно оглянув його, але не знайшов ніякої хвороби. Серце й легені були просто гідні подиву. Кожен орган, скільки можна судити з огляду, був нормальний і працював справно.
— У вас нічого немає, містере Ідене, — сказав лікар, — абсолютно нічого. Від вас так і пашить здоров’ям, і, щиро кажучи, я вам заздрю. Чудовий організм! Гляньте, яка грудна клітка! З такими грудьми, та ще й з таким шлунком, — вам ніщо не загрожує. З фізичного боку такі, як ви, трапляються раз на тисячу чоловік, навіть на десять тисяч. Якщо не Який-небудь випадок, ви можете дожити до ста років.
Мартін переконався, що Лізі поставила правильний діагноз. Фізично він справді був цілком здоровий. Щось не гаразд було у нього з головою, і порятунку треба було шукати лише в південних морях. Але все лихо в тому, що перед самим відплиттям у нього пропала охота кудись їхати. Чари південних морів вабили його не більше, ніж буржуазна цивілізація. Думка про плавбу вже не тішила його, а весь клопіт з від’їздом вимагав страшенно втомних зусиль. Краще б уже бути на пароплаві й ні про що не думати.
Останній день був для Мартіна тяжкою карою. Прочитавши в ранковій газеті про його від’їзд, прийшли прощатися Бернард Хігінботем з Гертрудою та дітлахами, а так само й Герман фон Шмідт з Мерієн. Потім треба було закінчити всякі справи, сплатити рахунки і витримати облогу репортерів. З Лізі Конолі він попрощався похапцем коло входу до вечірньої школи. У себе в номері він застав Джо, цілий день занадто заклопотаного в пральні, щоб раніш прийти. Це була остання соломинка, але, міцно вчепившися в бильця крісла, він змусив себе на цілих півгодини товариської розмови.
— Май на увазі, Джо, — сказав він, — що ніхто силоміць не прив’язує тебе до пральні. Ти в усяку хвилину можеш продати її і гроші пустити на вітер. Коли вона тобі набридне і тебе знов потягне у мандри, кидай усе до дідька. Живи так, як тобі хочеться.
Джо похитав головою.
— Ні, дякую красненько. Мандри — чудова річ, але якби ще дівчата. Тут уже нічого не вдію, бабієм уродився. Не можу без них жити, а коли блукаєш, то вже мусиш терпіти. Ото, бува, проминаєш якийсь будинок, а там музика, танці, сміх жіночий, білі сукні, усмішки у вікнах — ех! Скажу тобі, що такі хвилини — то чиста мука! Я страх як люблю танці, гулянки, місячні ночі й усе таке. Це таки непогано мати власну пральню, гарну одежину, гріш у кишені. Я вже нагледів собі вчора одну кралю — така, що коли б моя воля, то недовго й до шлюбу. Як згадаю, аж душа співає. Сама вродлива, очі — лагідні, а голос такий ніжний, що куди там! Ладен закластися, що моя буде. Слухай, а чом ти не оженишся? З такими грішми можна взяти найкращу дівчину на весь край!