Повернутися дощем
- Автор: Талан Светлана
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1474-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Повернутися дощем». Краткое содержание книги:
Хлопець сам не помітив, як ноги принесли його до будинку, де колись мешкав Льончик. Він зайшов у найближчий магазинчик, купив торт і пішов навідати матір Льоні та Марійку. Жінки дуже зраділи його приходу, і полинової гіркоти на душі стало менше. Вони пили чай на затишній маленькій кухні, і Генику на мить здалося, що зараз подзвонять у двері і на порозі з’явиться усміхнений Льончик.
— Будеш хрещеним батьком моїй дитині? — спитала Марійка, відірвавши Геннадія від думок.
— Звичайно! Це навіть не обговорюється!
Довго в гостях Геннадій не засидівся. Він побачив у шафці за склом засушений білий гриб, саме той, який Льоня тримав у руках перед смертю і попросив передати його мамі. Спогади болем озвалися в грудях, і Геник поспішив додому.
Бабуся нагодувала його запашним борщем. Скільки разів він там згадував смачний домашній борщ з м’ясцем, а зараз їв неохоче. Не лізло в горло від думки, що десь там його Улянка марно намагається відірвати шматок замерзлого хліба, щоб пообідати. Тоді кухар кладе хлібину до саморобної пічки і каже: «Зараз, пані, вам буде подано копчений хліб!» Геннадій навіть посміхнувся, уявивши, як Улянка залюбки їсть хліб, вимащуючись сажею, як у дитинстві, коли вони їли спечену на вогнищі картоплю.
— Чому так погано поїв? — спитала Богдана Стефанівна. — Не смачно?
— Дякую, було дуже смачно! — сказав Геник, поцілувавши бабцю в щоку.
Хлопець хотів поговорити з матір’ю, але вона його не чула. Він побажав їй доброї ночі і пішов спати. Геник швидко заснув, але прокинувся від вибуху, який йому наснився. Умить простяг праву руку перевірити, чи на місці автомат, лупнув очима і згадав, що вдома, де тепла ковдра і м’яка подушка. А як там зараз Уля? Чи вдалося їй покімарити за ніч кілька годин, скрутившись на карематі? На душі шкребло. Він тихенько вийшов на балкон і закурив. Гена зрозумів, що більше не залишиться — він мусить бути там, де відчував себе своїм серед своїх. Мамі він зараз нічим не допоможе, біля неї залишаються дядько Вадим і бабуся Богдана. А він зранку збере свої нехитрі пожитки, дорогою до автовокзалу заскочить у супермаркет купити подарунки Улі та побратимам. З автобуса на блокпосту пересяде в машину, а там… Там його чекають і радітимуть поверненню щиро. Там буде важко і страшно, але він знатиме, що його совість чиста перед товаришами і перед собою…
Щоранку Настя сідала на кухні біля вікна і мовчки сиділа до вечора. Мати клопоталася біля неї, намагалася розговорити, повернути до життя, але Настя закам’яніла не лише всередині, тіло нагадувало статую. Вадим ставив перед нею на підвіконня попільничку, клав цигарки і запальничку, і Настя курила. Автоматично час від часу простягала руку до пачки цигарок, і це видавало в ній живу людину. Коли Вадим починав до неї говорити, вона торкалася його руки прохолодними тонкими пальцями і стиха промовляла: «Вибач». Мати приносила їй поїсти, і Настя іноді байдуже брала шматочок і повільно клала до рота. Богдана Стефанівна тихо плакала від безвиході, не знаючи, як повернути доньку до життя. Коли Геник сповістив, що повертається в АТО, Настя навіть не простилася до пуття. Не повертаючись до сина, стиха промовила: «Щасти тобі, синку» і знову витріщилася у вікно. Чи бачить вона щось у шибку, чи то погляд у нікуди, чи намагається зазирнути в минуле, у ті часи, коли Іванка була жива, — хтозна.
Одного ранку Настя, як завжди, сіла біля вікна й помітила сіреньку пташку, яка стрибала за вікном по дитячому майданчику. «Може так бути, що душа моєї донечки зараз у тій пташці», — спало на думку.
І раптом щось майнуло перед її очима, вдарило у скло так близько, що Настя від несподіванки здригнулася. Це був голуб. Усередині Насті щось сколихнулося, змусило працювати мозок.
— Іванка, — прошепотіли її губи.
Вони зустрілися поглядом, голуб і жінка, і довго зблизька розглядали одне одного. Насті здалося, що птах сумний і самотній, як і вона.
— Ми з тобою споріднені душі, — заговорила до пташки, і голуб уважно стежив за кожним її порухом. Їй не хотілося, щоб голуб полишив її на самоті із невтішними думками. — Мабуть, ти втратив свою подружку і тепер сумуєш? Звідки я знаю? Не можу тобі пояснити, але відчуваю твій біль, бо самій болить. Хто нас з тобою зрозуміє? А ніхто! Мене вважають божевільною, та це не так. Самотність — жахливий стан спустошеної та розчавленої життям душі. Як і чим заповнити ту порожнечу, що схожа на прірву?