Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Поява ямної спільності відповідала загальноісторичній тенденції зміни високорозвинених енеолітичних культур у Балкано-Карпатському басейні більш примітивними культурами бронзової доби, де цей процес почався дещо раніше, і на час появи ямної культури там уже проживали носії таких культур, як Чернавода II, Коцофень, Глина-Шнекенберг, Костолац, Баден та ін. Така ж історична картина спостерігається на Північному Кавказі, де населення майкопської культури зникає, а на їхнє місце приходять інші племена з менш яскравою культурою. Лише в зоні степів Поволжжя відбувається більш-менш еволюційний розвиток населення, генетичні корені якого дослідники вбачають у традиціях племен хвалинської ранньоенеолітичної культури. Тому головний імпульс, який призвів до розповсюдження ямної культури, багато дослідників намагається локалізувати саме там, а в більш широких межах — у Надкаспії. В цьому є певна закономірність, яка, щоправда, не заважає загальноприйнятій точці зору про те, що формування ямної спільності, етнічно неоднорідної, відбувалося внаслідок взаємодії різних груп населення каспійсько-чорноморських степів[194]. Саме тому особлива складність процесу інтеграції спостерігається в українських степах, якщо врахувати загальну картину розвитку первісних племен наприкінці енеолітичної доби. Цим безпосередньо пояснюється наявність значної кількості окремих племінних об’єднань, які визначаються в межах локальних груп ямної спільності, кожна з яких зосереджена навколо басейнів рік та їхніх приток. У літературі виділено приазовсько-кримську, південнобузьку, нижньодніпровську, середньодніпровську, донецьку, буджацьку або дністровську групи племен[195]. Але сьогодні вже можна дати більш дрібний поділ, включаючи молочанську та східноприазовську, лівобережну, орельсько-самарську групи та ін. Окремі племінні групи різняться за археологічними даними особливостями поховального обряду, відмінностями матеріальної культури, зокрема кераміки — її форм, орнаментації. Безумовно, залежно від екологічних умов життя існували відмінності у формах господарської діяльності, зокрема різні види ведення скотарства. Окремі племінні об’єднання займали вигідніші для життя області, тим самим маючи певні переваги над сусідами. Це ж стосується і розвитку соціальних організмів — збагачення окремих племен, патріархальних громад, поява могутніх вождів тощо. Як результат — нерівномірність розвитку окремих ямних племінних об’єднань, воєнні сутички між ними.' У найвигіднішому становищі, на нашу думку, були племена, що проживали на кордоні з населенням інших культурних традицій. Це дністровське, дунайське об’єднання та групи, що контактували з племенами ямної культури Нижнього Дону і через них мали вихід до Північного Кавказу. Перші протягом тривалого часу сфокусували на собі впливи балкано-карпатських та центральноєвропейських культур ранньої доби бронзи і виробили специфічні форми посуду: амфори, кубки, чаші, аски тощо, які не виявлені у населення інших ямних груп. Більше того, ямне населення дністро-дунайської зони підтримувало постійні контакти з племенами Балкан та Карпатського басейну, зайнявши вільну екологічну нішу по сусідству з ними. В результаті в похованнях за “ямним” обрядом трапляється посуд, який був у побуті населення таких культур, як Коцофені, Глина — Шнекенберг, що існували на теренах сучасних Болгарії, Румунії, Угорщини та Югославії. З півночі відчутні зв’язки з племенами культури кулястих амфор (пізніх періодів) та культур шнурової кераміки, зокрема передкарпатської[196]. З іншої сторони, населення Подністров’я та Подунав’я було посередником у передачі досягнень своїх західних та північних сусідів на схід, в області проживання південнобузького та подніпровських об’єднань. Туди ж доходили й імпорти суто дністровського походження, такі, як банки на піддонах та горщики із специфічною багатою орнаментацією, ялинковими композиціями.