Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Саме на цьому заключному етапі, який можна було б уже назвати перехідним до ранньої бронзи, вже на стадії існування окремих степових та лісостепових локальних угруповань спостерігаються суттєві міграційні процеси. Перший з них відбиває розселення племен репінської культури. Щоправда, не всі дослідники вважають останню самостійним явищем, розглядаючи репінців як представників раннього етапу розвитку давньоямної спільності. Але на нашу думку, для конкретизації історичного процесу та через відсутність безпосередніх предків репінців на теренах степової України ми й приєднуємося до А. Т. Синюка, котрий розглядає останніх як представників самостійного культурного явища, центр формування якого слід шукати на лісостепових просторах Середнього Дону. Дослідник вважає, що у формуванні культури репінських племен провідну роль відігравали місцеве населення — носії попередньої нижньодонської культури та представники середньостогівської спільності. Близької думки дотримувався В. М. Даниленко, розглядаючи появу репінців на Лівобережжі Дніпра, наслідок міграції населення доно-каспійського походження[190]. Репінці розселилися по степовим просторам Доно-Дніпровського межиріччя, включаючи південний лісостеп та правий берег Дніпра, де керамічні вироби цього населення серед інших матеріалів ряду поселень (середній шар Михайлівни, Дурна Скеля) представлені незначною кількістю. Очевидно, репінське населення мігрувало не лише з Середнього Дону, а й з його пониззя, звідки на територію України почав надходити метал кавказького походження. Треба відзначити, що на відміну від Середнього Дону в степовій зоні України репінці дотримувалися курганного обряду поховань із скорченим на спині положенням померлого. Такі зміни відбулися, очевидно, під впливом степових традицій, можливо, не без участі нащадків скелянського населення на Нижньому Доні та в Подніпров’ї — стогівців, що певний час залишалися в затінку історичних подій.

Заселення Подніпров’я репінськими племенами відбувалося протягом, досить обмеженого часу, найпізнішу межу якого вдається встановити за даними Михайлівського поселення, де кераміка репінців була пізнішою за трипільську мальовану, що належала городсько-касперівським племенам. Це дає змогу датувати появу репінського населення в Подніпров’ї початком другої половини або навіть третьою чвертю III тис. до н. е.

Другий міграційний процес відбувався дещо раніше і носив протилежний за напрямком характер, бо був значною мірою пов’язаний саме з пізньотрипільськими племенами, враховуючи городсько-касперівські. Сліди цієї міграції вдалося визначити лише за матеріалами, добутими за останнє десятиріччя. Своєрідність поховальних пам’яток, що репрезентують дані події, не викликає сумнівів. На жаль, даний міграційний процес ще не отримав загальновизнаного терміну, але ми пропонуємо назвати його животилівсько-вовчанською культурною групою. П носії залишили поховальні пам’ятки, що на карті України розміщено вздовж течій річок. Вони відомі в Дністро-Дунайському межиріччі, в Подніпров’ї, зокрема в Присамар’ї, на р. Молочній. Є вони й за межами України — в Молдові та на Нижньому Доні. Крім того, поховання племен даної культурної групи відомі в Побужжі, в степовому правобережжі Дніпра, на ріках Кальміус та Конка. Про досить швидкоплинний характер цієї міграції свідчить впускний ритуал, при якому поховання залишали в більш ранніх курганах, побудованих над могилами нижньомихайлівських та квітянських громад. Це яскраво свідчить і про пізніший час появи мігрантів. Нижньомихайлівці та квітянці не проявляють тих суттєвих рис, які б говорили про їхню участь у даному міграційному процесі, але контакти з мігрантами, безумовно, були. В похованнях археологи знаходять місцевий посуд, виконаний за традиціями нижньомихайлівських племен, тоді як у останніх, а також у квітянців трапляються окремі речі мігрантів — посуд, прикраси. Більше того, у місцевого населення виявляються речі, зокрема посуд, виготовлений за зразками прийшлого населення.