Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
До палати злякано зазирнув ординатор, який, попри наказ Поліщука, бігав до їдальні, бо не снідав уранці. Поглянувши на Гайдука, він прожогом кинувся за Єфремом Миколайовичем Поліщуком…
…Тільки на п'ятий день Гайдук остаточно прийшов до тями, спитавши Олю, чи вже скоро святкуватимуть Великдень, бо йому так хочеться скуштувати паску солодку з родзинками. Дуже здивувався, дізнавшись, що Великдень давно минув, залишивши помітний слід в історії людства: саме в неділю, 23 квітня 2079 року закінчився час Великої Темряви.
Спершися на Олине плече й притулившись колькою щокою до її короткого золотого волосся. Гайдук дошкандибав до відчиненого вікна. Надходив вечір, коли лікарняна суєта почала спадати, всі процедури, перев'язки й впорскування закінчилися, відвідувачі пішли, черговий ординатор скінчив вечірній обхід. Під вікнами відділення розквітли яблуні — білими островами вони пливли в згасаючих променях сонця, що червоною загравою жевріло над грибоподібною спорудою Олімпійського стадіону Оля стала перед вікном, а він притиснувся до неї ззаду так, як колись на Софійському майдані, коли проголошували нову державу Україну–Русь, а Оля боялася ворухнутися, щоб не збудити біль у його спині, не вірячи, що він може ходити, бо професор Поліщук сказав їй, що спинний мозок розірвано і що ніякої надії нема, але тепер вона відчувала, як тепло, що йде від чоловіка, огортає її спину і нижче спини, і тоді Гайдук спитав:
— Що за сюрприз ти обіцяла мені, коли вилітав зі Стамбула?
— В нас буде дитина, — вона відчула, як тепло огортає те місце, де ховалося їхнє маленьке дитя. — Син. Тому пане генерале, киньте симулювати й починайте жити. Ви дуже потрібні сину І мені, — додала вона.
— Я хочу — сказав він.
— Що ви хочете?
— Як тоді в Чабанах.
— Ну ви й сексуальний маньяк, — розсміялася вона, почуваючи, що спрага життя знову повертається до неї.
Частина шоста. ОПЕРАЦІЯ «БІС»
73
Першою закінчення Великої Темряви на Землі помітила старший аналітик легіону «Марс» капітан Божена О'Коннел, Перебувала на Марсі, на військово–космічний базі «Стоун» — генерала Річарда Стоуна було посмертно реабілітовано, і на його честь названо нову базу розконсервовану напередодні Великого Спалаху; туди Божена, відмовившись від призначення на БКС «Роналд Рейган», встигла дістатися останнім транспортним кораблем, що стартував на Марс 14 серпня 2077 року Після ядерних вибухів на Землі зв'язок корабля і бази «Стоун» з центрами у Флориді і Х'юстоні було перервано; Земля, щільно закрита кількома шарами попелу димових і піскових хмар, здавалася з Марса мертвим чорним об'єктом, яких багато в космосі; троє членів команди «Стоуна» — дві жінки й один чоловік — збожеволіли, спостерігаючи за рентгенівською тінню Землі, не знаючи й не розуміючи, що сталося з їх планетою, що сталося з Америкою, з їхніми домівками і сім'ями; довелося перетворити один з модулів бази «Стоун» на тимчасове психіатричне відділення.
Сидячи за екраном спостережної телескопічної апаратури, спрямованої на Землю, Божена думала про Київ і Гайдука, згадуючи плавання в тихих водах Рогульки, нічний лет над американським посольством і прощання з Гайдуком. Ця магнетична зацикленість на минулому, якого вже не було, нагадувала параною і могла закінчитися лише одним — вона це добре розуміла — переходом до модуля–психушки, з якого один крок залишався до крематорію: попіл померлих вистрілювався в спеціальній капсулі у дальній космос з усіма почестями, з молитвою і виконанням американського гімну.
Такий кінець її життя — недоладного, заплутаного, розплющеного, розірваного, знищеного важким коханням старих чоловіків, — видавався їй природним і бажаним. Вона була переконана, що Земля згоріла в ядерному вогні, в якому загинули всі — і тета Марта, й Аскольд О'Коннел з сім'єю, і Гайдук, і всі, кого знала, — і що повернення назад немає, а те, що сталося з нею — кара Божа за те, що вона зрадила і генерала Стоуна, який перетворився на металеві конструкції бази, і Гайдука, якого поглинуло полум'я війни. Все її життя зводилося тепер до нескінченного монологу зверненого до обидвох генералів, в якому переважали самозвинувачення й каяття; тугу відганяла таблетками антидепресантів–напівнаркотиків.
І коли під час рутинного чергування випадково, крізь наркотичну дрімоту вона помітила, як зникає чорна заслона хмар, як з'являються перші просвіти блакитної поверхні океанів і як з мороку виринають сіро–коричневі обриси континентів, капітан О'Коннел впала в паніку враз забувши всі тренінги, і оголосила на базі бойову тривогу Дев'ять здорових — ще здорових — членів залоги зайняли свої місця, готуючись відбивати атаку невідомого ворога; і лише тоді Божена сказала їм, що трапилось насправді, і всі кинулися до моніторів, щоб побачити це диво — воскресіння Землі з мертвих.