Час великої гри. Фантоми 2079 року

— Шалом, Мешіах, — сказала жінка. — Ти прийшов нарешті, й мертві постануть зі своїх гробів… Ти не пам'ятаєш мене?

— Ні, — розгублено відповів Ісус.

— Я — та Марія, що ноги омивала Твої й висушувала їх своїм волоссям. Я сестра Лазаря, якого Ти воскресив з мертвих.

Він жахнувся, бо не впізнав цю жінку, хоча назавжди запам'ятав сухе тепло її розкішного чорного волосся, що стелилося по ногах, пробуджуючи земні бажання. Стара, спираючись на ковіньку, дістала з‑за пазухи шматок зчорнілого коржа–маци й подала Христові.

— Скуштуй у дорозі. Ти далеко йдеш?

— На північ, — невизначено махнув рукою Він, страждаючи від жалю, співчуття й сорому перед жінкою, якої не впізнав. — Я можу тебе змолодити, зцілити, — несміливо запропонував Він, боячись образити її такою відвертою платою за кусень опріснока.

— Ні, Мешіаху, — похитала головою прокажена. — Головне, що Ти прийшов і що ми нарешті постанемо з мертвих. Знаєш, скільки нас тут лежить? Весь мій рід, і Твій, і Авраама, і Якова, й Ісаака, і Йосифа, і Давида, іМохамеда, іАсада, іАхмета, іНаїфа, і Саїда…

Тінь Великої Темряви впала на Єрусалим. Невдовзі кінчалася її влада.