Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
— Людино, не роби цього. Для лету небесного не такі крила потрібні…
— А які? — зло огризнувся Гайдук, обернувшись. Перед ним, лагідно всміхаючись, стояв високий довговолосий бородатий чоловік у військовій оливково–жовтій куртці, голубих джинсах і солдатських черевиках піскового кольору Обличчя цієї людини здалося Гайдуку знайомим.
— Віра, — відповів Прибулець. — Крила зламаються, а віра — незламна.
— Та звідки ти тут взявся і хто такий? — Гайдук був роздратований нахабним втручанням Прибульця у підготовку до останнього стрибка в небо.
— Я професор Єврейського університету прийшов з Єрусалима.
— Ти єврей? Чи американець?
— Єврей.
— Можливо, ти єврей… Але не бреши, що прийшов з Єрусалима. Там неможливо бути, жити, дихати. Чи, може, в тебе був скафандр «Чорнобиль-30»?
— Ні. Був у цьому в чому стою перед тобою, — Прибулець ніяково доторкнувся до своєї військової куртки, наче соромився свого military style.
Гайдукові заважали важкі крила, від яких боліли руки і спина. Він скинув цю осоружну конструкцію й відчув полегшу Не помітив, як зникли гори, прірва, скелястий майданчик для старту; стояли посеред пустелі, де спека і спрага мучили Гайдука.
— Чи ми, часом, не зустрічались колись? — підозріло спитав Гайдук, подумавши, що цей тип міг вести з ним переговори у Вашингтоні в складі ізраїльської делегації щодо закупівлі української зброї.
— Я не займаюся купівлею чи продажем зброї, — Прибулець наче вгадав думки Гайдука. — Мене це не цікавить.
— А що ж тебе цікавить, коли гине твоя країна? Може, ти не єврей?
— Я єврей, і мені рідною є та земля. Я згадую запахи чавленої оливи і свіжоспеченої маци, коли святкували песах і матінка запрошувала до суботнього столу Згадую прохолодний затишок Храму де можна було пізнати слово Боже і Книги пророків… Пам'ятаю прозорі хвилі Генисаретського озера…
Гайдук теж пам'ятав: під час відвідин Ізраїлю провів ніч у кібуці на березі озера.
— …сумні пісні рибалок, коли сиділи вони увечері навколо вогнища, де смажили рибу Але я бачив також роз'єднаність, розбратання, розсвареність свого народу Бачив продажну верхівку садукеїв, які, зрадивши свій народ, відмовилися від незалежності і вірнопіддано служили римлянам. Бачив і зрадливих фарисеїв, яким комфортно було під римською окупацією… Я прокляв їх, за що вони вбили мене.
«Як схоже, — подумав Гайдук (хоч не міг думати). — Мене теж вбили. Свої садукеї. Значить, я потрапив до світу мертвих».
— Але мені також чужі були зелоти, — вів далі Прибулець. — Революціонери, які не вірили в Бога. Це були екстремісти, що проповідували насильство. Я проти насильства…
«Ага, — зрозумів Гайдук. — Він — прибічник Ганді з ізраїльської організації «Peacecreator».
— Але те, що сталося… — Прибулець відкинув волосся з чола, і Гайдук з острахом побачив різні очі Прибульця, його добрий і суворий погляди. — я передбачав загибель Другого Храму загибель і розсіяння нашого народу я знав, що Єрусалим вбиває своїх пророків і побиває їх камінням, але уявити не міг, що станеться з містом і людьми.
— Ваша військова розвідка виявилася не на висоті, — піт струмками лився з Гайдукового чола, заливаючи їдким плином очі. — Треба було передбачити час ядерних ударів і завдати превентивного удару. Система ПРО також дірява. Я чув, що між вашими політиками й військовими точилися запеклі суперечки. А прийняття рішення відкладалося.
— Суперечки між євреями? — насмішливо перепитав Прибулець. — Хіба це новина? Навіть під час повстання проти Веспасіанового сина Тіта, коли зрозуміло було, що насувається перший голокост євреїв, вожді повстання перегризлися між собою і Єрусалим упав.
«Мабуть, він професор історії», — подумав Гайдук.
— Ні, — заперечливо похитав головою Прибулець. — Вибач, я сказав тобі неправду Я не професор історії і не працюю в Єврейському університеті. Я — Ісус Христос. І тому я тепер — не єврей. Я — Син Людський. Я належу всьому людству І римлянам, і еллінам, і африканцям, і слов'янам. Але Іудея — моя батьківщина. А моє зображення ти бачив на іконі в домі митрополита Ізидора… тому й знаєш мене. Я тебе також знаю.
— Як? — Гайдук з останніх сил тримався, щоб не померти в ту хвилину, коли прийшов до нього Ісус.
— Ти прислав до мене електронний лист, каяття. Це було якраз після Великого Вибуху Пам'ятаєш?
— Ти прочитав мого листа? Невже Ти чуєш усі молитви, звернуті до Тебе? Це ж який обсяг пам'яті треба мати? Мільярди зета–байтів?