Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Увійшовши в «цивілізаційний конфлікт» з інститутом держави як такої (при цьому форма її політичного устрою значення не мала), село намагалося досягти своїх цілей також і шляхом бойкоту хлібних поставок. Це мало своїм наслідком запровадження адміністративних позаекономічних, а згодом і силових методів задля забезпечення збройних сил та несільського населення продовольством. Це, в свою чергу, спричинилося до розриву столітніх економічних зв’язків між містом і селом, до «натуралізації та архаїзації відносин в сільському господарстві»[25].
Висновки автора
Перший. Суть так званих «національно-визвольних змагань українського народу 1917—1920/21 рр.», або так званої «Української революції», — грабунок селянами чужої власності та фізичне винищення її власників, ліквідація інституту приватної власності, що існував, правової і правоохоронної системи, зародків демократичних інститутів, заперечення фундаментальних цивілізованих правил та норм суспільної поведінки.
Другий. «Натуралізацію та архаїзацію відносин в сільському господарстві» на території колишньої Російської держави звіричими, нелюдськими методами подалав терористичний комуністичний режим. Методи ці мають усталену назву «Голодомор 1932—1933 рр.». В ті на наступні десятиліття українське село цілком та повністю заплатило за те, що вчинило в 1917—1920 рр.
Ігрова площа Павла Скоропадського
Вся діяльність Скоропадського та його прибічників, спрямована на реалізацію їх проекту «Україна», була жорстко детермінована конкретними обставинами часу та місця, обставинами їх походження, народження, освіти та виховання. Вийти за ці межі вони фізично не могли. Свобода їх політичного маневру була вкрай обмеженою.
Перше обмеження стосувалося насамперед перебігу подій на Західному фронті Першої світової.
Підписавши мир у Бресті, УНР формально вийшла з війни. Фактично війна для неї продовжувалася, але у складі ворожої ще вчора коаліції. Продовжувалася, ясна річ, не прямо — російські «українці», на відміну від «українців» австрійських, прямої участі у військових діях уже не брали.
Територія більшої частини сучасної України розглядалася й використовувалася країнами Почвірного союзу як ресурсне джерело, покликане якщо не принести їм перемогу у війні, то принаймні значно полегшити становище голодуючого цивільного населення Австро-Угорщини і Німеччини та їхніх збройних сил. Отже, саме утилітарні обставини військового часу поставили на порядок денний питання про забезпечення економічних інтересів країн Почвірного союзу, насамперед у царині постачання продовольства з окупованих територій.
Обмеження друге було, якщо можна так сказати, «внутрішнього» походження. На комплексне його висвітлення наважився Віталій Скальський[26]. Дослідник установив, що зміни у самосприйнятті тогочасних «українців» відбулися, головним чином, упродовж березня-квітня 1918 р. Причини такої зміни названі такі.
Перша. «Після визволення Києва від більшовиків серед населення масово поширилися погромні настрої. І, звісно, вони були спрямовані проти євреїв. До єврейських погромів справа не дійшла, але випадки самосудів мали місце. За три тижні більшовицької окупації Києва у населення склався образ більшовика-єврея: «всі червоногвардійці були євреї. ... Антиєврейські настрої, — пише він, — мали й інше джерело. Під час більшовицьких реквізицій майна буржуазії багато речей потрапило до єврейських дрібних підприємців. Погромники приносили викрадені предмети перекупникам чи у невеличкі магазини, які заробляли гроші в тому числі скупкою та перепродажем краму. Їхніми власниками у більшості випадків були, в силу різних історичних обставин, євреї. Після визволення від більшовиків колишні власники намагалися відшукати своє майно і знаходили його в єврейських магазинах та складах. ...У міському середовищі у березні-квітні 1918 року існувало дві тенденції суспільних настроїв: страх перед більшовизмом, бажання помститися своїм псевдопролетарським кривдникам, що легко набувало антиєврейського характеру, а також несприйняття Центральної Ради як серйозної, потужної політичної сили, яка здатна до якісного державотворення».