Пожежник

— Що, як копи, які приїдуть зі швидкою, виявляться твоїми знайомими? — запитав Нельсон. — Ти стільки прослужив у Портсмутській поліції, мабуть, усіх собак знаєш!

— Я впевнений, що то будуть ті, кого я знаю, — відказав Бен.

— Тож... що як вони не захочуть поступитися швидкою? Якщо це будуть хлопці, з якими ти товаришував — ба, може, навіть випивав — хіба вони не подумають, що ти не станеш стріляти?

— Якщо це хлопці, які мене знають, то вони також знатимуть, що я не блефую.

Нельсон відкинувся на сидінні й безжурно кивнув.

— Отже, не варто турбуватися. Моїх друзів там не буде. Якщо маєш якісь сумніви, то знай, що можеш на мене покластися, — він ще трохи понасвистував мелодію «Хотів би я купити світу колу».

— Постривайте-но, — проказав Бен, але втрутилася Джеймі Клоуз.

— Містере Патчетт, хіба то не Верден-авеню зліва? Не хотілося б проґавити наш поворот.

— Точно, — кивнув Бен. — Без світла все здається інакшим.

Вони проїхали дві милі від табору Віндем і не натрапили на жодне інше авто. Сніг мирно спочивав на дорозі. Вздовж узбіч тягнулися вуличні ліхтарі, стилізовані під гасові світильники, проте жоден не горів. Єдиним освітленням був блакитний відблиск місячного сяйва на снігу.

Звернувши на Верден, вони проминули згорілу руїну аптеки CVS, понуру бетонну коробку, в якій зяяли прямокутні отвори, де колись були вікна з листового скла. Гарпер дивилася на залишки будівлі майже як на місце злочину. Аптека вигоріла, а попіл від пожежі, мов отруйний сніг, розвіяло вітром, і тепер хтозна-скільки людей через це мертві.

Верден-авеню була коротенькою бічною вулицею, де статечні маєтки в колоніальному стилі чергувалися (здавалося, цілком безладно) зі скромними будиночками-ранчо, зведеними роках десь у шістдесятих[118]. Вони загальмували перед вкритим кедровим ґонтом котеджем, газон якого був обгороджений парканом, що здіймався до рівня грудей. Бен розвернув авто в тому напрямку, звідки вони прибули, а тоді припаркувався.

Він потягнувся через Джеймі, відчинив бардачок, а тоді всівся, тримаючи в руках щось, на перший погляд схоже на велику снігову кулю. Бен поставив її на приладову панель і увімкнув: червоно-блакитний стробоскоп умить осяяв вулицю кольоровими спалахами, наче машина для пінболу.

Бен повернувся, щоб глянути на заднє сидіння.

— Нельсоне, тебе я поставлю он там, за огорожею. Не висовуйся. Потому як Мінді зробить виклик, вони з сестрою сховаються на задніх сидіннях. Джеймі, ти і я стоятимемо спереду, зустрінемо тих, хто об’явиться. Станеш із пасажирського боку авто, постарайся зійти за копа. Я стану серед дороги. Тільки-но вони побачать блимавки, вилізуть з машини, щоб побачити, що відбувається. Я накажу їм лягти на землю, склавши руки за голови. Нельсоне, то буде твій сигнал для виходу. Свисни, дай їм зрозуміти, що ми обступили їх з обох боків. Жодних проблем не має виникнути, тільки-но вони зрозуміють, що їх оточили. У багажнику два речмішки і пінопластовий термобокс із льодом, для речей, які треба тримати в холоді. Мінді та Гарпер завантажуватимуть туди все, а решта наглядатимуть за тими, хто прибуде на виклик, — Бен переводив погляд з Нельсона на Джеймі, ретельно вдивляючись кожному в очі. — Ставимося до них з повагою та розумінням. Жодних криків. Жодної лайки. Жодних «Сядь лядською дупою на землю, бо лядську голову рознесу». Зрозуміли? Поводимося спокійно ми, поводяться спокійно вони. — Бен зиркнув на Мінді. — Готова? Знаєш, що казатимеш?