І будуть люди
- Автор: Димаров Анатолий Андреевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «І будуть люди». Краткое содержание книги:
В залі — веселий гул. Хто гука:
— Правильно! Вірно! Давай їм жару під хвіст!
Хто не менш голосно обурюється:
— Гінзбург, заклич його до порядку! Це ж анархія!
А Ганжа, сам того не помічаючи, схвально киває головою. Врешті не витримав, голосно підказав:
— Ти про село скажи! Про село.
— А на селі що ми маємо, братішки? — підхопив морячок. — Хто за проклятого царського режиму був основною постаттю на селі? Куркуль, глитай, павук, туди його в печінку!., А зараз! Зараз хто?.. Може, бідняк, незаможник?.. Ні, знову-таки куркуль! Та до нього, гада повзучого, тепер і не підступись, і не візьми його за жабри, бо він, бачите, хлібом годує нашу пролетарську державу… Та краще з голоду подохнути, аніж жити з отого куркульського хліба!
— А користь яка? — поцікавився Гінзбург.
— Як яка? — повернувся до нього моряк.
— Користь яка буде від того, що ми з голоду вимремо? — так само спокійно повторив своє запитання Гінзбург. — Що від цього виграв світова революція, яку ти, товаришу, так палко обстоюєш?
— Е, ти, братішка, секретар повіткому, давай не той… Ти мене не заведеш на слизьке!
— Ти сам, товаришу, на слизькому стоїш. На панікерстві, на голій лівацькій ультрареволюційній фразі! Товариші, ша, товариші! — підніс руку Гінзбург, бо в залі зчинився справжнісінський шарварок: сусід намагався перекричати сусіда. — Або ми будемо продовжувати конференцію, або давайте розійдемось, якщо не навчились себе поводити!
— А все ж товариш виступив слушно, — не погодився із Гінзбургом Ганжа, коли була оголошена десятихвилинна перерва.
— Що закликав із голоду мерти?
— Ні, це ти даремно… Він, може, трохи погарячкував, а ти й учепився за слово.
— Так в чому ж він мав рацію? — вже нетерпляче Гінзбург.
— Щодо куркулів… Розводимо ми їх, дорога наша партійна владо, наче на виставку для закордону. Панькаємось із ними та й незчуємось, як вони на нас налигача накинуть…
— Ну, так уже й налигач!
— А ти приїдь до нас, подивись та послухай, що біднота говорить, — не здавався Ганжа.
— Що ж, і приїду… Обов’язково приїду. На червоні вечорниці, чи як там у тебе?
— Звідки ти взнав? — вражено запитав Ганжа.
— Одна сорока на хвості принесла, — потішено засміявся Гінзбург.
Вдруге повеселішав Ганжа, коли виступив Ляндер.
Цей черговий промовець непоквапно йшов до трибуни, наче хотів дати всім можливість намилуватися собою. І в Гінзбурга, що проводжав його примруженими очима, помітніше затіпалася права щока.
— Зараз він тобі дасть! — сказав секретарю на вухо Ганжа.
Так, у Ляндера були поважні причини виступити із запереченням деяких положень у доповіді секретаря повіткому («Деяких, зрозумійте мене правильно, товариші комуністи, тільки деяких»). Отих, де товариш Гінзбург піддав критиці очолюваний ним апарат, а разом і його, начальника повітового управління ДПУ. На останньому Ляндер зробив особливий наголос. Не мав сумніву, що присутні зрозуміють, яку установу насмілився критикувати Гінзбург. Не якусь там артіль чи рядовий орган Радянської влади, а святая святих революції, її караючий меч!
Однак Ляндер і не думав гніватися. Ляндер демонструє взірець партійної дисципліни та скромності і сприймає будь-яку критику, якщо вона, звичайно, справедлива. Але якщо критика несправедлива, якщо вона шкодить нашій загальній революційній справі, якщо вона врешті-решт спрямована проти пролетарських принципів, тоді вже пробачте… Тоді він, Ляндер, життям накладе, але ніхто, — чуєте? — ніхто його не зіб’є з революційних позицій!
— А ти конкретніше можеш? — не витримав Гінзбург.
Ляндер може й конкретніше, хоч зовсім не вважає, що досі не говорив конкретно. Ляндер, товариші комуністи, звик завжди різати правду в очі, якою б гіркою та правда не була…
Григорій Гінзбург жив у невеликій кімнаті разом із своїм старим татом. Навпроти, через сіни, в двох більших кімнатах мешкала родина залізничника. Ще в час війни, коли Григорій відсиджував своє у в’язниці, найняв старий Ісаак оту кімнату та в ній вже й діждався сина, що повернувся із громадянської секретарем повіткому.