Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Підсумовуючи, хочу підкреслити, що «Покривало Ізіди» є дослідженням історії метафори розкриття таємниць природи, вираженої афоризмом Геракліта та образом Ізіди, богині Природи, починаючи з античності та аж до XX ст. Обраний Адо регістр «історії метафори» дає йому змогу простежити еволюцію світоглядних настанов західної людини, її духовних практик та її ставлення до природи. У цій книзі втілене не векторне — прогресивне (гегелівське) чи регресивне (гайдеґерівське) бачення історії філософії, а таке, що його можна назвати радше «плюралістичним». Історія філософії в ній є не історією тез, систем чи теорій, вона є, як я вже зазначала, історією мовних ігор, форм життя, духовних вправ, конститутивним елементом яких є метафори і художні образи. Ці образи і метафори змінювали свій сенс протягом століть, і ті сенси, які було цілковито зрозумілим для однієї доби, стають абсолютно незрозумілими для іншої доби, яка продукує свої власні сенси. Адо показав, що «наївні» ідеї не витісняються із плином часу більш «раціональними» та «прогресивними» ідеями. Наприклад ідея природи як об’єкта пізнання та насильства з боку людини не є відкриттям модерної доби, вона походить з античності. Вона співіснує із протилежною ідеєю та практикою поваги до природи, яка також родом з античності. Прийнято вважати, що таке «відносне» бачення історії філософії є здобутком постмодерної філософії (Деріда, Дельоз, Ліотар), яка показує, що окрім домінантної лінії в історії філософії (Платон, Аристотель, Декарт, Кант, Геґель) завжди існують також маргінальні лінії (стоїки, Спіноза, Ніцше тощо). Твори П. Адо демонструють, що це «відкриття» є таким лише на тлі уявлення, що можливе лише одне розуміння філософії, яке дає змогу ділити філософію доби на «мейнстрім» та «маргіналів». Насправді плюралізм в філософії завжди і неминуче існував, до того ж філософія ніколи не була суто теорійною, тому історик філософії має шукати за сентенціями та тезами філософів їхні «форми життя», їхню екзистенційну настанову та їхній екзистенційний вибір, вічні джерела філософії у житті та дискурсі. З огляду на це «традиційна метафора» як знаряддя історико-філософського аналізу П. Адо у «Покривалі Ізіди» дає змогу уточнити стандартні класифікації та періодизації, уникаючи обумовлених ними ексцесів гомогенізації та уніфікації, пропонуючи, таким чином, побачити європейську культуру не як культуру суцільних розривів та революцій, а як тяглу упродовж віків культуру, організовану в тому числі метафорами, що походять з античності та функціонують в культурі до наших днів.