Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Метафора, зрозуміла як lieu commun, як інституція сенсу утворює той практичний контекст філософських текстів минулого, реконструювати який має історик філософії. Доступ до розуміння «духу часу» через метафору подекуди пряміший, ніж через праці істориків. Адже метафора цінна тим, що забезпечує безпосередній доступ до самих речей, нічого не пояснюючи та не виправдовуючи. Її функціонування протягом століть є свідченням її життєздатності. Її роль в інспірації мислення філософів, науковців та митців неспростовна. Якщо ми згадаємо, що для П. Адо філософія це не лише дискурс, це також життєвий вибір, екзистенційний досвід, то ми зрозуміємо ту увагу, яку він приділяє практичному контексту історії філософії. Тут потрібно згадати також про вплив на нього іншого німецького мислителя — Л. Вітґенштайна, адже сам Адо зазначає, що його концепт «духовної вправи» народився з розмірковувань над концептами «мовні ігри» та «форми життя» пізнього Вітґенштайна[1134]. Адо був одним із перших медіаторів ідей Вітґенштайна у французькому філософському середовищі наприкінці 1950-х років[1135]. Спочатку Вітґенштайн приваблював його як логік, який цікавився містикою, потім він вбачав у житті та філософії Вітґеншайна реалізацію ідеалу мудреця у модерну добу. Згодом інтерес П. Адо до містики зменшився, проте інтерес до недискурсивних складових філософії він зберіг на протязі усього свого життя. Можливо інтерес до метафори і був у «пізнього» Адо інтересом до того нетеорійного, нераціонального, неоднозначного, вітального, що є у філософському дискурсі. Ідея Вітґештайнових «форм життя» видалася Адо дуже плідною для застосування в історії філософії, спочатку у вивченні античної думки, адже дозволяла пояснити видимі суперечності у працях античних авторів. Метафора як конститутивний елемент «форм життя» чи «інституцій сенсу» стає головним інструментом аналізу у «Покривалі Ізіди», книзі, що присвячена різним «формам життя» та різним способам втілення та функціонування в них вічно живих сентенцій, образів та метафор, що походять з античності. Проте кожного разу вони набувають нового сенсу, адже саме ці «мовні ігри» та «форми життя» визначають їхній сенс: lieux communs, пише Адо, не такі вже й невинні[1136].