Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Будь ласка, Господи, допоможи мені обрати слушну мить.
Вона чекала, притискаючи ствол «койота» до заглибники над ключицею. Коли зазвучала музика (Сюзанна вирішила, що пісня досить схожа на «Це аморе»), вона схилилася вбік на сидінні свого «ПТС» і мимоволі натисла на гачок. Якби перед тим вона не поставила пістолет-кулемет на запобіжник, то випустила б чергу в стелю сараю і цим здійняла рейвах. Але Роланд був хорошим учителем, і гачок під її пальцем не ворухнувся. Проте серце забилося вдвічі — ні, втричі — швидше, і вона відчула, як під пахвами по боках струмує піт, хоч день і видався прохолодний.
Музику ввімкнули — це добре. Але музики було замало. Вона сиділа на сидінні «ПТС» і чекала на сирену.
— Діно Мартіно, — майже нечутно сказав Едді.
— Гммм? — перепитав Джейк.
Прокравшись через кладовище старих локомотивів і вагонів, вони втрьох сховалися за товарним вагоном «СОО Лайн». Обоє його дверей були відчинені, і крізь отвір їм було видно огорожу, південні сторожові вежі й село Плезантвіль з його однією-єдиною вулицею. Шестирукий робот, який раніше був на Алеї, тепер перемістився сюди, катався Головною вулицею вперед-назад, повз старовинні химерні (й зачинені) крамниці, викрикуючи щось схоже на математичні рівняння на повну… горлянку?
— Діно Мартіно, — повторив Едді. Ліворуч від Джейка сидів і дивився вгору блискучими очима Юк. Едді нахилився й попестив його по голові. — Цю пісню співав Дін Мартін.
— Точно? — не повірив Джейк.
— Точно. Тільки ми її переспівали: «Коли-и міся-яць лягає на твої губи, як великий шматок гівна, це аморе…»
— Цить, — пробурмотів Роланд.
— А хіба вже повіяло димом? — спитав Едді.
Джейк і Роланд похитали головами. Роланд тримав свого великого револьвера з сандаловим руків’ям. Джейк озброївся АР-15, але сумка з Орізами знову висіла в нього через плече, і не просто так, на удачу. Якщо все складеться вдало, вони з Роландом невдовзі ними скористаються.
Як і більшість людей, що мають «хатню обслугу», Пімлі Прентис не вбачав у своїх працівниках істот, що мають у житті якусь мету, амбіції, почуття — інакше кажучи, не мав їх за г’юмів. Поки було кому принести опівдні склянку віскі й поставити перед ним о шостій тридцять на тарілці відбивну (з кров’ю), він про них не думав узагалі. І неабияк здивувався б, якби почув, що Таммі (його економка) і Тасса (його слуга) ненавиділи одне одного. Адже в його присутності вони спілкувалися з підкресленою — хоч і прохолодною — повагою.
Але цього ранку, коли з прихованих гучномовців Алгул Сьєнто полилася мелодія «Це аморе» (у виконанні «Мільярда лагідних струн»), Пімлі не було вдома. Начальник саме крокував Алеєю в супроводі Джеклі, тахіна-техніка з головою ворона, і шефа безпеки. Вони обговорювали глибинну телеметрію, і Пімлі навіть не думав про будинок, з якого вийшов востаннє. Авжеж, йому й уві сні не могло привидітися, що Таммі Келлі (досі в нічній сорочці) і Тасса із Сонеша (досі в шовкових піжамних шортах) от-от мали зчепитися через запаси провіанту.
— Та ти подивися на це! — кричала Таммі. Вони стояли на кухні, яка потопала в темряві. То була велика кімната, але всі три електричні лампи на стелі перегоріли. У крамниці залишалося ще кілька лампочок, проте їх берегли для Читалки.
— На що дивитися? — Понуро. Кисло. І що то в нього на капризно вигнутих губах Купідона — помада? Таммі здалося, що так.
— А ти не бачиш порожніх місць на полицях? — обурено спитала вона. — Роззуй очі! Тушкованої квасолі вже нема…
— Ти ж знаєш, він її не їсть…
— І тунець теж закінчився. Що, скажеш, і його він не їсть? Та він його їстиме, поки з вух не полізе, і ти це знаєш!
— А ти не можеш…
— Супу нема…
— Чорта з два його нема! — вереснув він. — Подивися сюди, і туди, і ту…
— І нема «Кемпбелз Таматер», які він найбільше любить, — перебила вона його, не на жарт розпаляючись і присуваючись ближче. Ще ніколи в їхніх сварках не доходило до бійки, але Тасса здогадувався, що сьогодні може бути якраз той день. Швидше б це сталося, о-о! З яким задоволенням він зацідить у пику цій старій жирній язикатій суці! — Ти бачиш десь тут «Кемпбелз Таматер», Тассо звідки-ти-там?
— А сама що, коробки консервів не донесеш? — Він і собі приступив ближче. Тепер вони стояли майже лоб у лоб, і попри те, що економка була опасиста, а юнак худий, як тростина, не схоже було, щоб начальників слуга її боявся. Таммі кліпнула, і вперше, відколи Тасса причовгав на кухню (чашку кави собі налити, і все), на її обличчі промайнув якийсь дивний вираз: не роздратування, а якась нервовість, може, навіть страх. — Така немічна стала, Таммі звідки-ти-там, що навіть коробки супових консервів з крамниці не притягнеш?