Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Ось воно! — вимовив він до себе. — Не має значення, лицар я чи ні. Я — Тіурі і завжди можу творити добро.
7. Лицар з Білим Щитом
У трактирі його з нетерпінням чекали батьки. Король Дагонат давав у палаці обід, на якому вони мали бути присутніми. А також усі лицарі, що були в місті, зі своїми дружинами і зброєносцями.
— Король очікує й на тебе, — сказав лицар Тіурі синові.
— Знаю.
— Візьми свого меча, — нагадав батько, коли вони вже готові були виходити.
— Я ще не можу носити меч. Ви ж знаєте, що король не посвятить мене в лицарі.
— Знаю, — зауважив батько спокійно. — Але меч має бути при тобі, це твій обов’язок. І ось, візьми мого щита.
— Чи можу я знову бути вашим зброєносцем, батьку? — запитав Тіурі, беручи щит.
— Це вирішувати королю.
— А хто з лицарів там буде ввечері? Я бачив сьогодні вранці Армана й Джузеппе.
— З твоїх друзів тільки вони й залишилися ще в місті. Вілмо повернувся до володінь свого батька, а Фолдо прямує з дорученням на південь. Зі старших лицарів також небагато хто є тут, та й ми з матір’ю найближчим часом поїдемо. Ми відкладали повернення в Тейу-рі, бо очікували новин від тебе.
Замок Тейурі! Враз Тіурі страшенно захотілося побачити батьківський дім, де він не був уже понад рік. Юнак запитував себе, що з ним тепер станеться. Чи повинен він залишатися на службі в короля, як і раніше? І тут йому спало на думку інше бажання, — а можливо, йому дозволять з’їздити знову до Унавенстадта, найкрасивішого міста у світі, на Білій річці, неподалік моря, на заході!
Столи були накриті в Малій залі, де король зазвичай зустрічався зі своїми лицарями. Та все ж зала була досить велика і дуже красива, обрамлена колонами. Зброєносці вішали на них щити лицарів, які заходили до зали. Тіурі повісив щит батька на призначене для нього місце, а сам залишився стояти біля стіни. Але його вже помітили. Арман і Джузеппе, у повному лицарському спорядженні, як і належить лицарям, підійшли до нього привітатися; їхні молоді, радісні обличчя не змінилися.
— Ми чули, що ти повернувся, — сказали юнаки, тиснучи Тіурі руки, — але не були впевнені, чи це правда. Як справи?
— Добре, — засміявся Тіурі. — А вас мені й питати не треба, і так бачу!
Молоді лицарі дивилися на нього з цікавістю, але дещо ніяковіючи.
— Ти був далеко, так? — запитав нарешті Арман. — Я бачив, як ти вислизнув тієї ночі.
— Чому ти це зробив? — запитав Джузеппе.
— Потайки пішов?
— Так. Це ж було нерозумно.
— Він точно не зробив би цього просто так, — роздратувався Арман.
Тіурі знов усміхнувся. Арман завжди був йому справжнім другом.
— Я зробив це не просто так, — підтвердив він.
Цієї миті управитель запросив гостей займати місця за столами. І оголосив, що незабаром з’явиться король.
— Ходімо, — покликав Арман Тіурі.
Той заперечно похитав головою. За таких випадків тільки лицарі та їхні дружини сиділи за столами. Він же досі належав до зброєносців та слуг. До них він і рушив, аби привітатися з деякими старими знайомими. Проте управитель зупинив його:
— Тіурі, син Тіурі, ваше місце там.
— За столом?! — здивувався юнак. — Ні, Мелдо, це помилка.
— Ваше місце за столом, — повторив управитель, -між лицарем Арманом і лицарем Джузеппе. Така воля короля.
Тіурі більше не міг опиратися, бо звуки сурми вже сповістили про прихід короля.
Отже, юнак став між лицарями та їхніми дружинами біля великих столів, що стояли підковою. Коли увійшов король, він вклонився і чекав, допоки той привітається з усіма гостями і сяде на своє місце: лише тоді всім можна буде сісти.
А втім, король Дагонат залишився стояти, обводячи очима присутніх. Його погляд затримався й на Тіурі, і той відчув себе ніяково, вважаючи, що займає місце не по праву.
Але король, привітавшись з усіма, мовив:
— Ви, мабуть, помітили молодого лицаря, що вперше запрошений до столу... наймолодшого серед вас. Йому — моє особливе вітання. Ласкаво просимо, лицарю Тіурі, син Тіурі!
Тіурі здивовано поглянув на нього.
Король Дагонат засміявся.
— Погляньте, як він на мене зараз дивиться! — голосно сказав король. — Лицарю Тіурі, ласкаво просимо! Підійди ближче, щоб ми могли привітати один одного як належить і скріпити цим вітанням мої слова.
Тіурі підкорився.
— Ваша Величносте, — почав юнак, стоячи перед королем, — пробачте, але я думав.
— Ти думав, я не хочу посвятити тебе в лицарі, -усміхнувся король, та враз став серйозним і продовжив: — Ти неправильно зрозумів мене, Тіурі, хоча маю тобі сказати, що навмисне намагався ввести тебе в оману. Я хотів, аби це стало твоїм переконанням, що ти вчинив би так само, як і тоді, хоча це могло б навіть тобі зашкодити.