Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Король Унавен написав мені про це. — Він знову поглянув на Тіурі. — Ти отримав меча та персня і повернувся на чудовому коні, але поки що ти не лицар.
— Н-ні, Ваша Величносте.
Тіурі не знав, що й думати. Чи схвалив король його вчинок?
На устах короля грала усмішка, але він деякий час мовчав. Тіурі мовчав теж.
— Так, — мовив король нарешті, — більше нічого не маєш мені розповісти чи сказати?
— Ні, Ваша Величносте.
Що він міг ще сказати? Не переповідати ж знову всі свої пригоди. Він повідомив все, що король мусив знати.
— І нема про що попросити, Тіурі, син Тіурі?
Так, у Тіурі було про що попросити!
— Ваша Величносте. — почав він, затинаючись, -Ви щойно сказали, що... я... ще не лицар. Чи можна б... щоб. чи посвятите ви мене в лицарі?
Король Дагонат підвівся зі свого трону.
— Посвятити в лицарі? — повторив він повільно. -Ти покинув каплицю напередодні посвяти. Пішов з власної волі. Ти думаєш, що тепер, більш аніж через півтора місяці по тому, я зроблю вигляд, начебто нічого не трапилося? День літнього сонцевороту давно минув. Чому ти хочеш, щоб я зробив тебе лицарем?
— Я... я сподіваюсь, що ви захочете це зробити, — затинаючись, промимрив Тіурі.
— Один раз на чотири роки відбираються юнаки на посвяту в лицарі. Заздалегідь вони проходять особливі випробування і мають відповідати багатьом правилам. І одне з них — провести цілу ніч напередодні у мовчанні та роздумах, не дослухаючись до голосів ззовні. Якщо вони не захочуть чи не зможуть це зробити, то порушують правило й тим самим доводять, що не готові стати лицарями. Так трапилося з тобою, Тіурі.
— Але. — почав був Тіурі. Він хотів сказати: «Я не міг інакше вчинити», але більше нічого вимовити не зміг.
— Скажи чесно, Тіурі, — вів далі король, — якби тобі знову дали можливість провести ніч у каплиці і якби тебе знову покликали й попросили про допомогу. Як би ти вчинив?
Тіурі поглянув на нього. Він раптом цілковито заспокоївся.
— Вчинив би так само.
— Отож бо. Ти вчинив би саме так, знаючи про наслідки цього вчинку. І ти примирився б з ними?
Тіурі підняв голову і відповів чітко і ясно:
— Так, Ваша Величносте.
— Хоча це й означало б, що тебе не буде посвячено в лицарі?
— Хоча це й означало б, що мене не буде посвячено в лицарі, — повторив Тіурі твердо.
Король Дагонат кивнув:
— Тепер можеш іти, Тіурі. Сьогодні ввечері очікую тебе в палаці. Ти все ще маєш обов’язки, і не тільки тому, що я твій король, а й тому, що ти все ще мій зброєносець.
Тіурі вклонився і вийшов.
Вийшовши з палацу, юнак знову повернувся до трактиру, де на нього чекала мати. Батько повернувся пізніше, і Тіурі довелося знову розповідати про свої пригоди, але розмова з королем Дагонатом не йшла йому з голови. Тепер він усвідомив, що останні кілька днів у глибині душі сподівався на те, що король посвятить його в лицарі. Та злостиві слова Кобри все-таки справдилися.
— Що з тобою? — перервала його мати.
— Тіурі, напевно, втомився, — зауважив батько. — Він стільки пережив за короткий час, що має заново звикнути до того, що він тут, з нами.
«Чи повинен я їм це сказати?» — подумав Тіурі. Він, власне, хотів би розповісти, бо відчував, що батьки пишаються ним. Можливо, вони б йому поспівчували, вважаючи рішення короля несправедливим, хоча він і не був впевнений у тому, бо батько високо цінував короля і вважав його волю законом.
Та Тіурі нічого не сказав батькам, він спочатку хотів сам розібратися зі своїми думками, що були заплутані та суперечливі. Окрім того, вони скоро й так дізнаються, що він поки що не буде лицарем.
Опівдні він більше вже не міг сидіти в трактирі і, осідлавши Арданвена, поїхав за місто, аби про все спокійно поміркувати.
Тіурі не шкодував, що пішов тієї літньої ночі з церкви, бо в разі потреби знову вчинив би так само. Проте й король Дагонат має рацію: він мусить змиритися з наслідками свого вчинку. І має залишатися собою, замість того щоб стати лицарем. Він думав про короля Дагоната. Його ставлення розчарувало Тіурі. А як вчинив би на місці його короля король Унавен?
Ні, не можна так думати. Дагонат — його король, і він зобов’язаний підкорятися рішенням свого короля. Дагонат суворий, але справедливий. Цілком можливо, що він і схвалює вчинок Тіурі, але вважає, що юнак має прийняти наслідки.
Тіурі зупинив коня і дивився на місто. День хилився до вечора — час повертатися. Прогулянка пішла йому на користь — він заспокоївся і прийняв своє розчарування. На зворотному шляху йому пригадалися слова Тирилло: «Не потрібен ані меч, ані щит, щоб бути істинним лицарем».