Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Тіурі згадав про Паккі й подумав, що б він сказав, якби був поруч. Чи розчарував би його Дагонатбург, як колись Данґрія? Адже він схожий на Данґрію, тільки трохи більший.
Хлопець зупинив коня, дістав із сумки стару рясу й накинув на себе. Він хотів якомога непомітніше увійти до міста, де його знало багато людей, і ні з ким не говорити, допоки не побачить короля Дагоната.
Він під’їхав до відчиненої західної брами: з неї саме виїздив гурт вершників — двоє молодих лицарів зі зброєносцями й лучниками. Вони мали щасливий вигляд: осяйна зброя, яскраві плащі, і кожен на кула-ці тримав сокола. Тіурі збентежився, упізнавши Армана й Джузеппе, але ті проїхали повз і не звернули на нього уваги. Юнак дивився їм услід, аж доки ті не зникли за пагорбом.
«Я міг би бути з ними, — подумав Тіурі, — якби не відгукнувся на голос незнайомця та його прохання, полював би тепер у Королівському лісі.» Та він знав, що насправді не хоче, щоб було інакше, аніж є зараз, і не хотів би схибити і втратити такий досвід.
Стражники пропустили його одразу, хоча й не відмовили собі в задоволенні зачепити його:
— Твій кінь кращий за твою рясу, монаше!
— Я не монах. Я вісник, везу листа із заходу для короля Дагоната.
Він проїхав знайомими вулицями і невдовзі дістався площі перед палацом. Навпроти стояв трактир, поряд з дверима якого висів золотисто-блакитний щит з гербом лицаря Тіурі Хороброго. Юнак, на мить вагаючись, подумав: «Зайти привітатися з батьками? Та ні! Мушу спершу з’явитися перед королем, це важливіше».
Стражники біля воріт палацу запитали, хто він.
— Вісник до короля Дагоната.
— Хто вас послав? Назвіть ваше ім’я.
— Король Унавен мене послав, Тіурі моє ім’я.
Тепер вартові впізнали його і впустили всередину. Тіурі залишив Арданвена під опіку слуг на внутрішньому дворі й пройшов до великої зали, де відвідувачі чекали на короля. Якби тільки король прийняв його одразу!
Увійшов якийсь лицар і зойкнув.
Тіурі підвів очі.
— Батьку! — скрикнув він.
Вони кинулися в обійми один одному.
— Батьку! — повторив Тіурі.
Лицар Тіурі дивився на нього щасливими очима.
— Усе гаразд, мій сину?
— Так. о так, батьку!
— Ти і є вісник короля Унавена?
— Так. Як ви? І як мама?
— Усе гаразд. Король чекає на тебе. Я маю відвести тебе до нього.
Однак він не одразу рушив, а стояв, уважно дивлячись на сина.
— Ти виріс, — він поклав руку на плече Тіурі. — Ходімо до короля, потім поговоримо.
За мить Тіурі стояв перед королем Дагонатом. Густі каштанові кучері над чолом, коротка борідка і таке знайоме вольове обличчя з ясним проникливим поглядом. У залі не було нікого, окрім його батька, який відійшов до дверей.
Тіурі поштиво привітав короля, передав йому листа Унавена і додав:
— Ваша Величносте, я маю пояснити вам, чому тієї ночі, Ночі літнього сонцевороту, я залишив каплицю.
— Це і так зрозуміло, — відказав король Дагонат. — Я вже чув дещо від лицаря Ристридина, але хочу почути все з твоїх вуст. Ти зник несподівано і без пояснень, тебе довго не було. хоча для такої подорожі — до королівства Унавена — не надто й довго.
Він поглянув на Тіурі уважно, так, як щойно дивився на нього лицар Тіурі:
— Ти вже привітався з батьком?
— Так, Ваша Величносте.
— А з матір’ю?
— Ні, Ваша Величносте.
— Гаразд. — Король зламав печатку на листі Унавена — там було багато дрібно списаних сторінок — і, окинувши їх поглядом, знову звернувся до юнака: — Я хочу вислухати твою історію і твої пояснення, Тіурі, син Тіурі, та спершу прочитаю, що пише мені великий король із заходу. Можеш поки що йти, поговори з батьками і повертайся до мене за годину.
Тіурі низько вклонився на знак покори.
Тіурі з батьком пішов до трактиру, де побачився з матір’ю. Година промайнула швидко, він далеко не все встиг розповісти, бо мав з батьком повернутися до короля. Цього разу він з королем залишився сам-на-сам.
Тіурі розпочав свою оповідь: як сталося так, що він покинув каплицю замість пильнувати до сьомої ранку.
— Незнайомець просив мене про допомогу, і я не міг відмовити. А потім я присягнув лицареві Едвінему доправити листа й мусив дотриматися присяги.
Король Дагонат мовчки слухав.
— Усе це правда, — промовив він нарешті. — Чи багато зусиль довелося тобі докласти, аби виконати доручення?
— Часом — так. Але мені всі допомагали.
Король постукав пальцем по листу, якого тримав у руці.