Вежа блазнів

— Іскра — річ невелика[381], — почав він натхненно, — але як на суху річ потрапить, то містам, мурам, лісам великим згубу чинить. Закваска теж здається річчю малою і нікчемною, а всі діжі заквашує. А дохла муха, мовить Екклезіаст, зіпсує посудину пахучого єлею. Так і недобре вчення від когось одного починається, заледве двох чи трьох слухачів має на початку, але поволі канцер у тілі шириться, а як кажуть: погана вівця всю отару запоганює. А тому належить іскру тієї ж миті, як з'явиться, гасити, і закваску до діжі не допускати, і нездале тіло відтинати, і погану вівцю з кошари виганяти, щоб дім весь, і тіло, і діжа, і худоба не загинули.

— Нездале тіло відтинати, — повторив єпископ Конрад, шарпаючи зубами шматок воловини, що стікав жиром і кривавим соком. — Добре, воістину добре правите, молодий пане Миколаю. Вся справа в хірургії! Залізо, гостре залізо — найкраща медицина на гуситський канцер. Вирізати! Різати єретиків, різати, і безжально!

Зібрані за столом теж засвідчили згоду, бубонячи з повними ротами і жестикулюючи обглоданими костомахами. Віл помалу перетворювався на воловий кістяк, а Миколай Кузанський спростовував одну за одною гуситські помилки, по черзі оголюючи всі недоречності вчення Вікліфа: заперечення таїнства Перетворення, заперечення існування чистилища, відкидання культу святих та їх зображень, відкидання усної сповіді. Нарешті дійшов до причастя sub utraque specie[382] — і його також спростував.

— Під одним, — кричав він, — під хліба лише видом має бути для вірних причастя. Гласить-бо Матвій: «Хліб наш насущний, panem nostrum supersubstantialem[383] дай нам сьогодні. Гласить Лука: «Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: «Це Тіло Моє».[384] Де тут про вино сказано?[385] Воістину, один і тільки один є Церквою схвалений і підтверджений звичай, щоби проста людина під одним тільки видом причастя приймала. І на цьому кожен, хто сповідує, стояти повинен!

— Амінь, — закінчив, облизуючи пальці, Людвіг Бжегський.

— Як на мене, — гаркнув по-левиному єпископ Конрад, жбурнувши кістку в куток, — гусити можуть собі приймати причастя хоч би й навіть під видом клістиру, з боку задниці! Але ці сучі сини хочуть мене пограбувати! Кричать про беззастережну секуляризацію церковних багатств, про нібито євангелічну бідність кліру! Тобто це в мене відібрати — і помежи себе порозтягувати? О ні, клянуся муками Господніми, не бути цьому! Через мій труп! А швидше — через їхнє єретичне стерво! Бодай би вони повиздихали!

— Наразі вони живі, — кисло промовив Пута з Частоловиць, клодзький староста, якого якихось п'ять днів тому Рейневан і Шарлей бачили на турнірі в Зембицях. — Наразі вони живі — й ведеться їм цілком добре, абсолютно усупереч тому, що пророкували після смерті Жижки. Мовляв, перегризуться між собою Прага, Табор і Сирітки. Нічого не вийшло, панове. Якщо хтось на це розраховував, то гірко обманувся.