Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
А оскільки московська історична наука нічого іншого у спадок нам не залишила, а тільки оті фальшивки, то, зрозуміло, що саме московські брехні є домінуючими в доказовій базі.
Але варто зауважити, що в останні роки незалежності України деякі наші науковці починають розуміти необхідність пошуків нової джерельної бази, окрім московської. Вони, не чіпаючи промосковського трактування історичних подій та старих висновків, наповнюють історичні підручники й посібники сотнями нових європейських та арабських джерел, які часто-густо суперечать московській фальші. До таких українських науковців я б насамперед зарахував О.В. Русіну з її працею «Україна — хронологія розвитку. Від Батиєвої навали до Люблінської унії», 2009 року видання.
Саме ця праця звела до єдиної джерельної бази, щодо подій у Галицько-Волинській державі 1300–1380 років, такі різні джерела, як:
— «Книга знань про всі королівства, землі та володіння, які є у світі».
«Для українських науковців цей твір цікавий тим, що містить дані про галицько-волинські землі (одночасно про Київську, Пінську та Сіверську землі. — В.Б.), які сягають… XIV ст.» [44, с. 158].
— «Напис на дзвоні собору Святого Юра 1341 року», що засвідчує: «В лето 6849 сольянь бы колоколъ сиі святому Юрью при князи Дмитриі…» [52, с. 78].
Шановна пані О.В. Русіна дуже влучно зауважила: «Дмитра Дедька ця згадка стосуватися не може, позаяк той був боярином і не мав князівського титулу» [44, с. 150].
— «Флорентійський рукописний Псалтир колекції рукописів Лоренцо Медічі, закінчений 4 серпня 1384 року попом Іваном Луцької церкви святої Катерини», де він занотував, що зробив це «первего лета (у перший рік)» після смерті князя,.. «якого він згадує під… іменем — Дмитро» [44, с. 179].
Докази істориків про хресне ім’я «Дмитро» литовського князя Любарта Гедиміновича — є стовідсотковою вигадкою, бо в 1385–1386 роках усі прямі родичі польського короля Ягайла, приносячи клятву на вірність Короні, мали бути католиками. Така одна з головних умов Кревської унії. І вона була виконана. Тому у Флорентійському Псалтирі Луцької церкви йдеться про руського (українського) князя Дмитра.
— «Молитва митрополита Кипріана у Луцькій церкві «над гробом княжим Дмитриевым» [44, с. 180].
«Цікаво, що, побувавши у Луцьку невдовзі після… смерті (князя Дмитра. — В.Б.), митрополит Кипріян склав молитву «над гробом княжим Дмитриевым». А те, що пам’ять про нього з бігом часу поблякла, до певної міри можна пояснити якимись негараздами…» [44, с. 180].
Певно, розуміючи фальшивість посилу в усіх цих випадках (і не тільки цих) на хресне так зване ім’я «Дмитро» литовського князя Любарта Гедиміновича, та ж пані О.В. Русіна змушена пояснювати: «Утім, навіть якщо Любартів привілей церкві Іоанна Богослова 8 грудня 1321 року повністю сфальсифікований, фактом залишається те, що саме в цій церкві було поховано князя» [44, с. 180].
Шановна пані О.В. Русіна, я схиляю свою сиву голову перед Вами за ту титанічну працю, яку Ви робите. Але, повірте, що то похований не литовський князь Любарт Гедимінович, а руський князь Дмитро Юрійович Галицький — правнук великого Данила Галицького. І перший цьому доказ — слова Великих Литовсько-Руських князів: «старовину не руйнуємо, новин не вводимо». Бо призначення на Волині, Київщині, Сіверщині та Поділлі литовських князів було «руйнуванням старовини та введенням новини», що є очевидно. Не треба «одночасно сидіти на двох стільцях». Врешті-решт — це й Ваша думка (книга «Україна: литовська доба 1320–1569»). Та полишимо й цю тему. Хто хоче знати істину, слід звертатися до сучасних генетичних досліджень. Українська держава повинна такі аналізи зробити, аби назавжди позбутися московських «доважків брехні».