Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
— Так, дякую, — відгукнулася Моніка Фігуерола.
Едклінт кивнув, і міністр юстиції налив їм каву з термоса, що стояв на столі.
— Дозвольте мені узагальнити, щоб бути певним, що я вас правильно зрозумів, — сказав прем’єр-міністр. — Ви підозрюєте, що всередині Служби державної безпеки існує група змовників, дії якої виходять за межі їх конституційних обов’язків, і що ця група протягом кількох років займалася чимось, що може бути розцінене як злочинна діяльність.
Едклінт кивнув.
— І ви прийшли до мене, бо не довіряєте керівництву Служби державної безпеки?
— Загалом, так, — відповів Едклінт. — Я вирішив звернутися прямо до вас, позаяк діяльність такого роду суперечить конституції, але я не знаю мети змови і не впевнений, чи все я правильно розумію. Можливо, сама діяльність легітимна і санкціонована урядом. У такому разі я ризикую вчинити дії, що ґрунтуються на помилковій або неправильно зрозумілій інформації, і тим самим зірвати здійснювану таємну операцію.
Прем’єр-міністр поглянув на міністра юстиції. Обоє розуміли, що Едклінт підстраховується.
— Я ні про що подібне не чув. Вам про це щось відомо?
— Абсолютно нічого, — відповів міністр юстиції. — В жодному з відомих мені звітів Служби державної безпеки немає нічого, що б на це вказувало.
— Мікаель Блумквіст вважає, що це якась фракція всередині СЕПО. Він називає її «Клуб Залаченка».
— Я навіть ніколи не чув про те, що Швеція прийняла й утримувала російського перебіжчика такого масштабу… Значить, він перебіг за часів уряду Фельдіна.
Едклінт відкашлявся.
— Буржуазний уряд передав кермо влади Улофу Пальме. Не секрет, що в декого з моїх попередників у ДПУ/Без склалася про Пальме специфічна думка…
— Ви хочете сказати, що хтось забув проінформувати соціал-демократичний уряд?
Едклінт кивнув.
— Я хочу нагадати, що Фельдін обіймав свою посаду два терміни. Обидва рази уряд розколювався. Спершу Фельдіна в сімдесят дев'ятому році змінив Ула Ульстен, з урядом меншості. Потім уряд ще раз розколовся, коли його покинули помірні, і Фельдін правив разом з Народною партією. Можна припустити, що за цих передач влади в Об’єднаній адміністрації міністерств панував деякий безлад. Не виключено навіть, що про Залаченка знало таке вузьке коло, що прем’єр-міністр Фельдін просто не мав у своєму розпорядженні достатньої інформації і йому нічого було передавати Пальме.
— На кому ж тоді лежить відповідальність? — запитав прем’єр-міністр.
Усі, окрім Моніки Фігуероли, похитали головами на знак невідання.
— Думаю, що це неминуче просочиться у ЗМІ, — сказав прем’єр-міністр.
— Мікаель Блумквіст і «Міленіум» виступлять з публікаціями. Іншими словами, ми мусимо щось зробити.
Едклінт навмисно вжив слово «ми». Прем’єр-міністр кивнув — він розумів серйозність ситуації.
— Спершу я хочу подякувати вам за те, що ви прийшли до мене з цією справою з такою поспішністю. Зазвичай я на першу вимогу людей не приймаю, але міністр юстиції сказав, що ви — людина розумна і що напевно сталося щось екстраординарне, якщо ви просите про зустріч не звичайними каналами.
Едклінт трохи перевів дух. Хоч би що сталося, гнів прем’єр-міністра на нього не впаде.
— Тепер нам треба просто вирішити, що з цим робити. У вас є які-небудь пропозиції?
— Можливо, — ухильно відповів Едклінт.
Він замовк так надовго, що Моніка Фігуерола кашлянула.
— Можна мені сказати?
— Будь ласка, — відповів прем’єр-міністр.
— Якщо урядові про цю операцію невідомо, вона незаконна. В такому разі відповідальна за неї людина є злочинцем — тобто той або ті державні службовці, які перевищили свої повноваження. Якщо ми отримаємо підтвердження всім заявам Мікаеля Блумквіста, значить, якась група співробітників ДПУ/Без займається кримінальною діяльністю. Тоді проблема розпадається на дві частини.
— Що ви маєте на увазі?
— По-перше, треба відповісти на питання, як таке стало можливим. Хто за це відповідальний? Як усередині поважної поліцейської організації могла виникнути подібна змова? Хочу нагадати, що сама працюю в ДПУ/Без і пишаюся цим. Як це могло так довго тривати? Яким чином їх діяльність удавалося приховувати і фінансувати?
Прем’єр-міністр кивнув.
— На цю тему ще писатимуться книги, — вела далі Моніка Фігуерола. — Але ясно одне: повинно здійснюватись фінансування, і йдеться про кілька мільйонів крон щороку, принаймні. Я переглянула бюджет Служби державної безпеки і не знайшла там жодної статті, яку можна приписати «Клубові Залаченка». Але, як вам відомо, існують деякі приховані фонди, інформація про які є в начальника канцелярії і фінансового директора, але недоступна мені.