Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Цього не може бути.
А далі — події в Сальгренській лікарні 12 квітня. Залаченка так доречно вбиває психічнохворий борець за справедливість тієї самої миті, коли відкривають квартиру Мікаеля Блумквіста і нападають на Анніку Джанніні. В обох випадках викрадають дивний звіт Гуннара Бйорка від 1991 року. Цю інформацію абсолютно off the record[43] повідомив Драґан Арманський. Заяви до поліції не подавалися.
І одночасно з цим бере й вішається Гуннар Бйорк — людина, яку Едклінту більше за всіх хотілося б викликати для серйозної розмови.
У такий довгий ланцюг збігів Торстен Едклінт не вірив. Інспектор кримінальної поліції Ян Бубланськи теж не вірить, що це випадковість. Не вірить і Мікаель Блумквіст. Едклінт знову схопився за фломастер.
Еверт Гупьбер/, 78 років. Юрист-податківець.???
Чорт забирай, хто ж такий Еверт Гульберґ?
Він уже зібрався зателефонувати керівникові ДПУ/Без, але передумав з тієї простої причини, що не знав, як високо всередині організації поширюється змова. Коротше кажучи, він не знав, на кого може покладатися.
Відкинувши можливість звернення до кого-небудь усередині ДПУ/Без, він став думати, чи не звернутися йому до звичайної поліції. Ян Бубланськи керує розслідуванням справи Рональда Нідермана і, звичайно, був би зацікавлений у будь-якій додатковій інформації. Але це неможливо з суто політичних міркувань.
Він відчував, що на його плечі навалився величезний тягар.
Під кінець залишився тільки один варіант, який здавався конституційним і, можливо, захистив би його, якби він потрапив у подальшому в немилість. Йому треба звернутися до начальника і заручитися політичною підтримкою своїх дій.
Едклінт поглянув на годинник — близько четвертої пополудні. Він підняв слухавку і зателефонував міністрові юстиції, якого знав уже кілька років і з яким зустрічався на різних засіданнях у міністерстві. Не минуло й п'яти хвилин, як його з’єднали.
— Доброго дня, Торстене, — привітав його міністр юстиції. — Ми давно не спілкувалися. У чому ваша справа?
— Чесно кажучи, я, очевидно, телефоную для того, щоб дізнатися, наскільки ви мені довіряєте.
— Довіряю? Забавне питання. Щодо мене, то довіряю цілком. Чим викликане таке питання?
— Воно викликане величезним, екстраординарним проханням… Мені необхідно зустрітися з вами і прем’єр-міністром, і терміново.
— Отакої.
— З вашого дозволу я волів би зачекати з поясненнями до того, як ми зможемо говорити віч-на-віч. У мене на столі є справа, яка так заслуговує на увагу, що я вважаю за необхідне проінформувати і вас, і прем’єр-міністра.
— Звучить серйозно.
— Це дійсно серйозно.
— Це якось пов’язано з терористами і погрозами…
— Ні. Справа ще серйозніша. Звертаючись до вас із таким проханням, я ставлю на карту свою репутацію і кар’єру. Я б не завів цієї розмови, якби не вважав ситуацію такою серйозною.
— Зрозуміло. Звідси і питання про довіру… Як скоро вам треба зустрітися з прем’єр-міністром?
— Якщо можливо, прямо сьогодні увечері.
— Я починаю хвилюватися.
— На жаль, у вас є для цього привід.
— Скільки часу забере зустріч?
Едклінт подумав.
— На підсумовування всіх деталей, напевне, знадобиться година.
— Я вам передзвоню.
Міністр юстиції передзвонив протягом п’ятнадцяти хвилин і повідомив, що прем’єр-міністр зможе прийняти Торстена Едклінта у себе вдома о 21.30. Коли Едклінт опускав слухавку, руки в нього були вологими. Добре… завтра вранці з моєю кар'єрою, можливо, буде покінчено.
Він знову підняв слухавку і зателефонував Моніці Фігуеролі.
— Привіт, Моніко. Ти повинна сьогодні увечері о двадцять першій нуль-нуль прийти на службу. Одягнися якнайкраще.
— Я завжди добре одягнена, — сказала Моніка Фігуерола.
Прем’єр-міністр дивився на начальника відділу охорони конституції поглядом, який, швидше за все, слід було розцінювати як недовірливий. В Едклінта виникло відчуття, що за скельцями окулярів прем’єр-міністра з величезною швидкістю обертаються шестерні.
Прем’єр-міністр перевів погляд на Моніку Фігуеролу, яка за час годинної доповіді жодного разу не відкрила рота. Він побачив незвичайно високу, м’язисту жінку, яка дивилася на нього шанобливими, повними надій очима. Потім обернувся до міністра юстиції, який дещо зблід від усього почутого.
Під кінець прем’єр-міністр глибоко зітхнув, зняв окуляри і надовго спрямував погляд кудись удалину.
— Думаю, нам треба налити ще кави, — нарешті сказав він.
43
Не для преси (англ.).