Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Болбочан: "Панове делегати! Ви чули слова моїх довірених старшин. Покриваються вони з моєю думкою. Влучаємось в повстання з вірою і глибоким переконанням правості починань Нац. Союзу. Будем ждать гасла і додаткових розпоряджень.
Сьогодні вами заопікується к-р 2-го куреня сотник Дубовий. Завтра дасть вам охорону.
Бричка і кінна охорона приготовлені для вас. Добраніч!"
Прощаючись, Зільницький пробубонів: "Не дуже вірю в вашу місію за нашими заставами".
На що один з делегатів одізвався: "Чарка п'ється до дна!"
На третій день вернулись вони прямо на мою квартиру. Не спотикаючись ні з ким, спали як убиті. Вечором під охороною виїхали на ст. Семенівка.
Не повелось, видно, їм у Щорса, а я не питався. Все було написано на заклопотаних обличчях, решту пояснив довгий сон.
Помалу, обережно стали ми готовиться до переїзду в Харків. Незнані пружини приспішали зібрання дивізії докупи.
На зиму з сукна всім пошито черкески. Допроваджено до готовності зброю, поповнено запасу амуніції. Вози і коні обозу допроваджувано до порядку.
Здавши німцям участок охорони границі, полк з приданими батареями погрузивсь в ешелони і, ніде не затримуючись, приїхав до Харкова.
Час був грізний, повний несподіваних подій на світі. В переможеній виголодженій Німеччині вибухнула революція. Цісар Вільгельм II виїхав за кордон. Оголошено там республіку. В військові повстали солдатські ради. Австро-Венгрія розпалась на кілька незалежних республік. В Галичині оголошено Західну Українську Республіку. Там зав'язались бої з поляками за Львів.
На кубанських степах окріпла в боях Добровольча армія Денікіна і йшла на Дон, зближуючись до донецького вугільного центру. Козаки, донці і кубанці, котрі до цього часу вели тяжку боротьбу з Червоною армією, признавали над собою залежність од політики з гаслом "За Росію, єдину неподільну Росію!" — то, значить, по мислі переможних держав.
До Одеси і Миколаєва вплили ескадри з десантом, а до Новоросійська — кораблі з зброєю, одягом, харчами, медикаментами. Над Українською Державою, не признаваною Заходом, повстала проблема: "Буть чи не буть?"
Що ж ми могли розуміть у високій політиці? Могли тілько вірить своєму командуванню і боротись до кінця за незалежність.
В тім моменті Україну лучило з Совнаркомом спільна небезпека і оборона проти спільного ворога.
Донські козаки до цього часу тримались незалежно. В Харкові наші потяги стояли на Балашовськім вокзалі по західній стороні міста.
Другого дня командуючий Харківським корпусом генерал Лігнау зробив огляд полку. Був це з походження німець-колоніст. Робив гарне, солідне враження. Видно було, що і наша постава йому подобалась. В часі маршу вулиці були забиті народом. Окрики "Слава!" товаришили нашим колонам весь час.
В часі огляду і маршу до нас прилучився кінно-піший курінь імені Кармелюка силою 350 шабель і багнетів під командою полковника Ігоря Троцького. З вигляду цей курінь робив враження збиранини. Убраний різноманітно, не робив враження регулярної частини. Ми і назвали їх "башибузуки". Маширували, одначе, справно з огнем.
По повороті до вагонів отримано наказ зайнять тієї ночі Харків і оголосить власть Директорії.
Поводом повстання було оголошення федерації з Росією, що означало зречення самостійності.
План і завдання зайняття міста було розпрацьовано докладно, а сили поділені в залежності од об'єктів.
Мені випало опанування головної пошти, телеграфу і телефонної централі. Мав в розпорядженні 50 козаків і старшину.
Акція пройшла справно, без ніякого спротиву. 20-особова охорона пошти і телеграфу одразу піддалась.
Удалось пов'язаться з Андрієм. Вислухавши, що тут сталось, він сказав: "На добре діло благословляю".
Взагалі Харків опановано легко. Жертвою вцав один хорунжий, убитий припадково, з власної вини.
Оставивши охорону в зайнятих урядах, на зулицях наоколо ходили патрулі. Недалеко грала музика, чувся спів.
В великім ресторані на поверсі люди веселилась. Заглянув там. Коло вихідних дверей на вулицю поставив п'ять козаків. Тим часом нікого не впускать і не випускать. П'ятеро піднялось зі мною нагору, де все гриміла музика.
Велика зала повна. За столами багато в золотих погонах, розуміється, в товаристві дам. Чую, хтось глумливо крикнув: "Вот і хохлацкій черкес!" (Я був в сірій черкесці). Дивиться в очі нахабно підпитий штабс-капітан. Всім тут в голову не могло прийти те, що сталось.