В сузір’ї Дракона
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Пороги»
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В сузір’ї Дракона». Краткое содержание книги:
Плідно працює письменник і в своєму улюбленому жанрові фантастики й пригод. Свого часу були видані значними тиражами роман Валентина Чемериса «Приречені на щастя» та повість «Білий король детективу».
Звідтоді впродовж п’ятнадцяти років (1990–2005) у журналах, газетах, колективних збірках, альманахах постійно з’являються фантастично-пригодницькі твори письменника. Розпорошені по різних виданнях ці речі вперше виходять під однією обкладинкою у книзі «В сузір’ї Дракона». Виходять з надією, що когось вони (тепер чи й колись), а таки зацікавлять. І, безперечно, стануть для автора ще однією радістю — радістю зустрічі з читачем.
Отож одного дня, точніше, однієї ночі, десь близько дванадцятої нас підняли в казармі по бойовій тривозі й оголосили готовність номер один. Ми спішно, як звикли це не раз робити — що-що, а бойова тривога у нас серед ночі лунала часто, — перевдяглися в спецкомбінезони, що нагадували гідрокостюми, за плечі — водонепроникні рюкзаки, одягли спеціальні пояси для необхідного в нашій роботі причандалля і — марш-кидком в спецказемат, де нас ознайомили із завданням і почали видавати зброю та харчі… Були спокійні, жартували, кпинили беззлобно один над одним — тренування наші відбувалися лише вночі — така була умова, — тож до несподіваних тривог, підйомів і всього іншого, пов’язаного з ними, ми вже звикли. Як і до готовності номер один. Та й навчені вже були дечому. А тому виконували завдання лише на «відмінно», тож були певні, що й тієї ночі все скінчиться щасливо.
Ну, почали з екіпіровки, група забезпечення видала нам по учбовій міні на брата, званій у нас, як я вже казав, «консервою», зброю, в тім числі два ручні кулемети (для чого вони нам під водою? А втім, начальству завжди видніше — це на випадок, якщо нам раптом доведеться виринати на поверхню і пробиратися до берега), автомати АКМ, пістолети. Видали й «продовольствіє», в основному, шоколад — що-що, а солодке ми любили — звідтоді, правда, я терпіти його не можу. Ще раз уточнили завдання: під час показового, всесоюзного — виявляється, всесоюзного! — навчання по мінуванню бойових кораблів, які тоді проводились на Чорноморському флоті, нам треба замінувати й «підірвати» протичовновий крейсер (вказувалося, який саме).
— Маєте показати себе з найкращого боку, бо іншого такого випадку не буде, — застеріг начальник групи. — Від сьогоднішньої вашої операції залежить ваша подальша доля — тож покажіть, на що ви здатні, що ми вас не дарма вчили цілий рік і годували, як у санаторії… Зважте, на навчанні присутні старші офіцери всіх флотів нашої Родіни. Про замінування й «підрив» крейсера ім’ярек у бухті, крім вас, знають лише вище керівництво флоту та командир крейсера. З вами знаходитиметься командир розвідки флоту — на підводному човні, звідки ви й стартуєте… Для всіх інших операція стане несподіванкою. Доведіть, що ви — водолази-диверсанти особливого призначення (в російській транскрипції ОСНАЗ, а ми відповідно осназівці), що вмієте з шиком «пускати» на дно бойові кораблі флоту. Виконаєте завдання на «відмінно» — отримаєте звання й грошові винагороди. Діятимете трьома групами, кожна автономно проникає в бухту й мінує крейсер. Мета учбової операції все та ж: а) довести командуванню, що підводні диверсанти можуть підірвати і в добре захищеній бухті бойовий корабель; б) заодно довести, чи потрібні ви взагалі флоту — водолази-розвідники і водолази-диверсанти. Дерзайте, хлопці! Сім футів вам під кілем! Щоб крейсер ім’ярек од ваших жерстянок «загримів» на дно. В противному разі ви будете розформовані й відкомандировані в найдальші гарнізони, подалі від моря, десь на Памір чи в піски Каракумів, де й сьорбнете справжньої служби.
Часу вже лишалось в обріз. Майже бігом, завантажені по саму зав’язку, дістаємося до причалу — він пустельний — про це заздалегідь подбало начальство. Навіть бойові пости зняли, аби менше було свідків. Ми спішно повантажилися на катер-торпедолов і під завісою ночі, із затемненими вогнями прибули в район, де нас уже чекав на рейді підводний човен, повантажились на нього, човен, як тінь, нечутно відійшов, занурився на потрібну глибину, прийшов у задану точку і там став на підводних якорях на глибині 25 метрів.
Все відбулося, як уже не раз відпрацьовувалося на попередніх навчаннях: ми в апаратах тактичного плавання, з мінами, що в кожного були підвішені до пояса, через торпедний апарат човна вийшли в море, а там увімкнули свої буксирувальники — оті самі підводні засоби пересування, ПЗП — лягли кожен на свій апарат і під водою попливли до бонів — вони були од нас на відстані три кілометри. Де в бонах проходи, ми вже знали і пам’ятали з попередніх тренувань, пройшли їх, орієнтуючись у суцільній темряві по спеціальних приладах, і на глибині 25 метрів підійшли до визначеного нам протичовнового крейсера, що стояв на банці. Була третя ночі, якраз той час, що його і визначили нашій групі для мінування крейсера. Екіпаж корабля спав, про нас ніхто не знав, навіть вахтенні та вартові — крім командира. Він, напевне, був спокійний: хоче начальство погратися в диверсантів, хай грається, хай ті «диверсанти» тицяють до броньованого корпусу корабля свої залізячки…