Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор
- Автор: Конквест Роберт
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-325-00461-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор». Краткое содержание книги:
«Жнива скорботи» — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.
Оригінал електронної версії книги знаходиться за адресою http://zhnyva33.narod.ru
«Смерть від голоду — це неприємна тема. Неприємна, але вона весь час повторюється», — коментує один автор. Отож, читаючи ці поодинокі свідчення, не забуваймо, що такою була доля мільйонів.
Ті, що вціліли, описують смерть своїх односельців простими словами, позбавленими будь-яких емоцій. Так, мешканець села Федіївки на Полтавщині, що на початку 1932 р. налічувало 550 осіб, свідчить: «Першою померла родина Рафаликів — батько, мати та дитина. Пізніше родину Федіїв із п'яти осіб також знищив голод. За нею пішли родини Прохора Литвина (чотири особи), Федора Ґонтового (три особи), Самсона Федія (три особи). Другу дитину останньої родини побили до смерті на чиїйсь ділянці цибулі. Померли Микола та Ларіон Федії, за якими пішли Андрій Федій з жінкою; Степан Федій, Ангін Федій з жінкою та чотирма дітьми (дві інші маленькі дівчинки вижили); Борис Федій з жінкою та трьома дітьми; Оланвій Федій з жінкою; Тарас Федій з жінкою; Федір Фесенко, Костянтин Фесенко, Меланія Федій, Лаврентій Федій, Петро Федій, Єлисей Федій з братом Федором; Сидір Федій з жінкою та двома дітьми; Іван Ґонтовий з жінкою та двома дітьми; Василь Перч з жінкою та двома дітьми; Макар Федій, Прокіп Фесенко, Аврам Федій; Іван Сказка з жінкою та вісьмома дітьми. Деяких із цих людей поховали на місцевому цвинтарі, інших лишили лежати там, де вони померли. Наприклад, Єлисавета Лукашенко померла на лузі, її останки поїли круки. Інших просто скинули до поблизької ями. Останки Лаврентія Федія лежали на черені його хати, аж поки їх не пожерли щури».
Інше свідчення: «В селі Лисняки Яготинської округи жила родина Двірків, батько з матір'ю та четверо дітей — двоє дорослих і два підлітки. Цю родину розкуркулили та виселили з їхньої хати, яку знесли. Під час голоду 1932–1933 років вся ця родина, за винятком матері, померла з голоду. Одного дня голова колгоспу Самокиш прийшов до цієї старої жінки та “мобілізував” її на працю на колгоспному полі. Квола жінка взяла свою сапу і, зібравши останні сили, пішла до правління колгоспу, але не дійшла туди. Сили їй відмовили, і вона впала мертва на самому порозі правління».
А ось доля двох родин з іншого села: «Антін Самченко помер з жінкою та сестрою, залишилося троє дітей… У родині Микити Самченка залишилися батько з двома дітьми… І Сидір Одноріг помер з жінкою та двома дочками; одна дівчинка залишилася. Померли Юра Одноріг з жінкою та трьома дітьми; залишилася жива одна дівчинка».
У невеличкому селі Горіхове, коло Житомира, лише 10 із 30 господарств мали ще живих мешканців у 1933 р. Цілі родини вимирали. Типовим прикладом може слугувати родина Війтовичів: їхній молодший син, шістнадцяти років, повертаючись одного дня зі школи в Шахворівці… помер край дороги… Старша дочка Палажка померла на колгоспному полі… Стара мати померла на вулиці по дорозі до праці. Тіло батька знайшли в Коростишівському лісі, наполовину пожерте звірами. Лише старший син, що служив в ОДПУ на Далекому Сході, вижив.
Інший уцілілий свідок зазначає, що трагічні події у Червоновікнянській окрузі на Одещині залишили в його пам'яті невитравний слід: «Серед перших жертв голоду наприкінці 1932 р. була родина Таранюків: батько, мати та три сини. Два останніх були комсомольці, що активно допомагали у “збиранні хліба”. Батько з матір'ю померли у своїй хаті, а сини — під сусідськими тинами… В той час шість чоловік померли в родині Зверхановських. Якимсь чудом син Володимир і дочка Тетяна вижили… Коваля, Іларіона Шевчука, з опухлими від голоду суглобами, який у січні 1933 р. прийшов до сільради по допомогу, заманули до приміщення пожежної команди, де забили палицями. Це вбивство вчинили голова сільради Ю. Конофальський, його заступник І. Антонюк і секретар В. Любомський… Бідна вдова Данилюк з синами зазнали дуже трагічного кінця. Їі мертве тіло поїли хробаки, а двоє синів — Павло та Олекса, випрошуючи харчів, упали мертві. Лише третій син Трохим вижив, спромігшися знайти харчі в місті… Порфирія Нетеребчука, одного з найпрацьовитіших селян, знівеченого тяжкою працею, знайшли мертвого коло церковного паркану… Старий Іван Антонюк помер, коли дочка годувала його “хлібом”, зробленим із зелених колосків, які вона непомітно зрізала в полі… Олекса Войтриховський урятував життя собі та своїй родині (жінці та двом малим дітям), споживаючи м'ясо коней, що поздихали в колгоспі від сапу та інших хвороб. Він викопав його вночі і приніс додому в мішку. Його старший брат Яків з невісткою померли раніше від голоду».