Історія України-Руси. До року 1340

Митрополит Константин з Київа перейшов у Чернигів, коли Київ опанував Мстислав, і тут умер за кілька місяцїв, здивувавши всїх своїм незвичайним роспорядженнєм: казав по смерти його не ховати, а кинути псам, що й зроблено було 16). Пізнїйші джерала 17) оповідають про ріжні знамения, які стали ся в Київі по його смерти — на погрозу його гонителям; можливо, що тут зістало ся дещо відгомоном сучасного вражіння його смерти. Але вона улекшила сповненнє уложеного Ростиславом і Мстиславом компромісу: Ростислав вислав в Царгород послів по нового митрополита, і на другий рік приїхав з Царгорода м. Теодор 18).

Сей новий митрополит теж скоро вмер 19). Ростислав, що за кілька років свого побуту в Київі міг близше пізнати незвичайні чесноти Клима, задумав добути для нього благословенство патріарха і таким чином регабілїтувати його становище, і вислав у сїй справі свого посла до імператора. Але, правдоподібно, в Царгородї не бажали творити собі такого прецедента, акцептуючи вибір Клима. Поки Ростиславів посол їздив, з Царгорода приїхав новий митрополит Іван. Ростислав не прийняв його й сказав вертати ся. Але в Олешу Іван стрів ся з послом імператора, що той вислав у відповідь на посольство Ростислава, разом з його послом. На жаль в лїтописи в сїм місцї пропуск, і ми не знаємо змісту імператорського посольства 20), видко тільки, що імператор умовляв Ростислава прийняти нового митрополита. Для лїпшого переконання він прислав йому дорогі дарунки „оксамиты и паволокы и вся узорочья” і Ростислав згодив ся. Тим інцидент був вичерпаний. Клим не вернув ся на київську митрополію, і давня практика присилання митрополита з Царгорода без всякого порозуміння з руськими князями вернула ся знову. Я докладнїйше спинив ся коло сього епізоду, бо він, не кажучи за інтересні детайлї, показує виразно, що в сих часах на Руси у загалу не було ще змагань до якоїсь більшої самостійности в церковних справах.

Новий інцидент в тім родї мав місце уже по татарськім походї. Під час походу Бату митрополитом був Грек Йосиф з Нїкеї, що прибув саме перед походом (1237) 21). По тім нїчого про нього не чути, не знати чи загинув він, чи може настрашивши ся вернув в Грецію. Катедра якийсь час мусїла бути порожня. До сього часу привязують звістку Галицької лїтописи, що епископ угровський Асаф хотїв був засїсти митрополичу катедру — „скочи на столъ митрополичь” 22), і для сеї позбавленої всякої хронольоґії звістки дїйсно був би се момент дуже відповідний, хоч твердити того все таки не можна. Так чи инакше, тільки митрополита якийсь час не було. Данило, що в сї часи (1240-2) був зверхником Київа і першою фіґурою в княжих кругах, зовсїм природно зайняв ся справою митрополїї і вибрав митрополитом якогось — близше нам незвісного Кирила, очевидно Русина 23). Мотивів сього вибору не знаємо: чи може Данило поступив так тому, що з Царгорода довший час не присилали митрополита (там в р. 1240-4 не було патріарха, а й супроти татарського погрому царгородські круги могли уважати ситуацію занадто непевною, аби посилати на Русь митрополита), чи може з особливих симпатий до особи вибраного, чи може бажаючи мати митрополитом свого чоловіка, — не знати. Весною 1242 року вже Кирил згадуєть ся яко митрополит (номінат), але в Царгород його післано до сьвящення тільки в 1246 р.: патріарха, як я сказав, не було до р. 1244, а потім Данило був зайнятий боротьбою з Ростиславом і подорожею в орду. Нїяких подробиць про посьвященнє Кирила ми не маємо, видко тільки, що його таки посьвятили. Коли Іларіон не був апробований патріархом, то се був би перший факт поставлення на митрополїю Русина за згодою патріарха.