Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
Терміни-ж „урок” і „оброк”, що стрічаємо в лїтописи 12), не означають спеціальних податків, а тільки певну, умовлену суму.
Вся людність мусїла брати участь в будові „города”, мостів, гребель, доріг. Се не підлягає сумнїву, хоч з сих часів маємо тільки такси мостникам і городникам, себто означеннє, скільки мають платити люде княжому городнику і мостнику, що доглядали будови, та давати на удержаннє його. Очевидно, що коли люде мусїли се давати, то мусїли також достачити і будовляного матеріала і робітника (або власноручно взяти участь в роботї). Дуже можливо, що вже в сї часи, як пізнїйше на Українї(в XVI в.), певні громади мали розложені між собою певні частини укріплень, мостів і т. и.: така громада мала будувати таку „городню” (частину укріплення), иньша — иньшу 13); такий порядок бачимо ми в старій новгородській уставі про будову мостів і уличних хідників (що зачисляєть ся деякими до Ярославових часів) 14), і зовсїм правдоподібно, що він практикував ся й на тодїшнїй Українї.
Городники по таксї мали поберати від городнї по кунї й по ногатї, мостники — від 10 локтів мосту нового по ногатї, а від поправлювання старого — по кунї від городнї, окрім того мали удержаннє від громади. Як переводила ся будова нових замків, описує Волинська лїтопись 15): князь Володимир; задумавши поставити замок на північній границї, і більше меньше призначивши для сього певну місцевість, посилає свого городника — „мужа хытра именемь Алексу, иже бяше при отцЂ єго многи городы рубя”, на ґрунт, разом з місцевими людьми (c тозЂмьци) вибрати близше місце. Олекса, вибравши місце, доносить князю, і той виїздить з своїм двором на місце, і „улюбивши його”, „отереби”- вирубав лїс, „и потомъ сруби городъ”. „Срублено” його, правдоподібно знов таки силами тих „тозЂмець”, але може й не без участи робітників, постачених князем. Обовязок людности „рубити город” об'ясняє нам і заяви Ятвягів Данилови, при своїй покорі: „работЂ быти єму и городы рубити в землЂ своєй” 16).
Згадуєть ся раз „повоз” 17), але неясно, чи був се обовязок перевозити людей і предмети для урядової потреби (як звичайно приймають), чи тільки — відвозити свою дань в певне місце (в противність дани даваній при полюдї на місцї).
Нарештї, судячи з пізнїйшого, уже в сих часах могли появити ся практики притягання селянської людности до сїльських робіт на сусїднїх княжих дворах (пізнїйший характеристичний термін: „пригон”), розумієть ся лише в формах легких, як кількаденна толока — робота на княжім хлїбі, з частованнєм робітників, або обовязок взяти участь в кошенню сїна, й т. и. 18).
З спеціальних оплат маємо близші відомости про судові. Князь дістав при убийствах вири, дуже великі: 40 гривен, себ то до 20 фунтів серебра 19) за голову звичайного свобідного, і 80 гривен за голову „княжого мужа”, а при иньших карних справах „продажі” — грошеві кари. Значна частина сих кар ішла княжим аґентам, решта князю; так знаємо, що вирник, збираючи вири, діставав з 80 гривен собі 16 гривен, 10 кун і 12 білок, значить коло 20%· Окрім того платили ся ріжні оплати судовим урядникам — мечникам при ордалїях, „метальнику” (писарю) і самому вирнику при виплатї вири. Судові оплати взагалї були дуже високі. В Київщинї 1093 р. скаржили ся, що земля „збіднїла від ратей і продаж”. Безперечно сї судові оплати давали князям значний дохід.
Мито зберало ся на торгах, правдоподібно взагалї при купнї-продажі, що вимагала присутности митника (або сьвідків) 20) і на торговельних шляхах та мостах: митник сидить на зводнім мостї в Білгородї, збераючи оплати при переїздї через нього; мито зберають в c. Городлї на мостї або на перевозї через Буг. Грамота Андрія Юриєвича з 1320 р. чужоземним купцям (торунським і краківським) знижає давнїйшу оплату трех грошей, що брали ся в Володимирі від кождої худобини (коня чи вола), до одного гроша і забороняє митникам брати від купцїв які небудь тканини і взагалї товари 21).
Доходи з корчом — „корчмита”, себто від продажі меду, звістні в Смоленщинї XII в. 22), і нема нїчого неправдоподібного, що вони були тодї й на Українї.
Осібною катеґорією княжих доходів, дуже важною в воєвничі часи Х-XI в., меньш значною в пізнїйших часах (окрім таких земель, як Волинь і Галичина, що вели часту пограничну війну), була воєнна добича і воєнні контрибуції. Війна часто переходила в лови за добичею, як ми бачили; вона дїлила ся між князем і дружиною, і князю діставала ся львина пайка.