Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
Не ясним зістаєть ся обсяг сеї першої литовської митрополїї; припускають, що вона обмежала ся так званою Чорною Русию -в басейнї Нїмана, з катедрою в Новгородку. Се можливо, хоч брак докладнїйших відомостий про час засновання сеї митрополїї не дає можливости рішати й справи про обсяг її з більшою певністю.
Примітки
1) Лїтературу див. в прим. 23.
2) Parthey Hieroclis Synecdemus et notitiae graecae episcopatuum c. 27, 230, 241. Gelzer Ungedruckte und wenig bekannte Bistümerverzeichnisse d. orient. Kirche — Byzantinische Zeitschrift I (1892) o. 254. Про хронольоґію катальоґів розвідки: Ґельцера Zur Zeitbestimmung der griechischen Notitiae episcopatuum — Jahrbücher für Protestant. Theologie, XII (1886), De Boor Nachträge zu den Notitiae episcopatuum — Zeitschrift für Kirchengeschichte, XII (1890) i XIV (1894). B Διατύπωσις, що надписуєть ся іменем Льва Мудрого, але редаґована не скорше як десь по 1000 р., руська митрополїя стоїть на 60-ім місцї. В виданім Ґельцером катальоґу (з часу близше неозначеного) — на 70-ім. Нарештї в катальоґах (Έκδεσις) з часів Андронїка Старшого читаємо в однім замітку, що Руська митрополїя мала 60-е місце, а перенесена на 71, в другім — що з 60-го перенесена на 72 місце.
3) Русская истор. биб. VI c, 273-5.
4) Такого погляду на се Іларіонове і пізнїйше — Климентове посьвященнє тримають ся декотрі історики церкви як Макарій III c. 6, Барсов c. 452-3, Суворовъ І c. 128, й иньші як Соловйов І 211, Иловайский І 107; против сього погляду виступив Ґолубінский І 1 с. 297 і далї.
5) Лавр. c. 296, Іпат. c. 241.
6) Против такого (звичайного) розуміння виступив пок. Лебединцев у своїх статях Михаилъ митрополитъ кіевскій XII в. і Къ вопросу о кіевскомъ митрополитЂ XII в. МихаилЂ (К. Старина 1892 і Чтенія київські т. X), доводячи, що Михаіл з Царгорода вернув ся до Київа і тут умер в Печерськім монастирі, арештований в нїм Ізяславом за те, що обставав за Ігорем Ольговичом. Вихідною точкою для сього здогаду були для автора мощі м. Михаіла в Печерській лаврі: він уважав їх мощами сього Михаіла, але без документальних підстав.
7) В Никонівській компіляції ми маємо осібну повість про Нїфонта, незвістного часу; иньше житиє його — писане сьвящ. Варлаамом, зовсїм фантастичне й не інтересне, видано в IV т. Памятників старинной русской литературы. Спеціальна статя Зернина Нифонть епископъ новгородскій — в Архиві историко-юридическихъ свЂдЂній т. І. Зернїн та й иньші декотрі, нпр. Никитскій — Очеркъ ист. церкви въ Великомъ НовгородЂ (c. 17) уважали Ніфонта Греком, з огляду на його знайомість з візантийською церковною практикою, яку він показує в своїх відповідях Кирику, і становище його в справі Климента, але Ґолубінский (I c. 306) справедливо вказав проти того, що він був постриженцем Печерського монастиря — див. Іпат. c. 332. Варлаамове житиє навіть каже просто, що Нїфонтові батьки „бяху оть великаго и стольнаго града Києва, отъ окрестныхъ мЂстъ града того” (c. 2), але ся звістка мало що варта, як і цїла його „повість”.
8) Сей довід еп. Онуфрия робить деякі трудности: з візантийських джерел не звістно звичаю благословляти патріарха рукою св. Івана. Але новгородський пілїґрим Антонїй, що побував в Царгородї в перших роках XIII в., згадує про звичай „поставляти” імператора рукою Івана Предтечі, а патріарха — рукою св. Германа (c. 2, пор. 42 і 71 вид. Лопарьова). Щось таке, значить, мусїло бути, неясно тільки з іменами сьвятих: чи помішано їх в київській лїтописи, чи противно — помішав Антонїй, годї сказати. Лїтература сього питання в виданню подорожи Антонїя Саваітова нотка 8 і в передмові Лопарьова c. 69.
9) Іпат. c. 241, Лавр. 299. Шість епископів рахує Лаврентиєвська й иньші (Соф., Никон.); Київська лїтопись вичисляє поіменно пять епископів, що приймали Климента: чернигівський Онуфрий, білгородський Федор, переяславський Евфимій, юрївський Демян, володимирський Федір — всї окрім чернигівського з земель Ізяслава (а чернигівський князь був тодї союзником Ізяслава); хто був шестий епископ — не знати.