Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
Пов’язані з цим і намагання посткомуністичної російської держави чинити ідеологічний вплив на русофонське населення сусідніх країн. У жовтні 1997 р. мер Москви Юрій Лужков заявив, що міська влада планує надіслати підручники до російськомовних шкіл колишніх радянських республік — Азербайджану, Грузії, Естонії та Литви і міста Севастополь в Україні 106. У книжці під назвою «Російські квіти зла» (1997), виданій під редакцією Віктора Єрофеєва, кілька сучасних авторів переконують, що колишня Російська імперія є спадщиною всіх росіян і що втрачені території необхідно повернути 107. Такі тексти й політика зміцнюють у росіян почуття втрати, яку треба відшкодувати. Підручники історії, які тут розглядаються, не сповнені войовничим духом, як, наприклад, Лимонов, але вони не намагаються подивитися критично на ідеї радянського минулого та пом’якшити сучасні прояви колоніальних прагнень Росії.
Отож можна зробити висновок, що принаймні частина російських підручників історії, опублікованих у 1990-х роках і схвалених державою для використання в школах і вищих навчальних закладах (усі розглянуті тут підручники одержали таке схвалення), пропагує погляди та інтерпретації, які можуть перешкоджати мирному співіснуванню Росії з її сусідами та становити загрозу для внутрішньої стабільності Російської Федерації. Автори цих підручників не можуть примиритися із втратою «внутрішньої імперії». Схоже, що вони не в змозі визнати право сусідів Росії — українців, прибалтів, мешканців Середньої Азії, грузинів, чеченців та інших — на власне бачення історії та проголошення ними окремих ідентичностей. Захоплення Курильських островів наприкінці Другої світової війни надалі сприймається як законна дія. Спостерігається дуже сильне прагнення до возз’єднання України та Росії. Однак цікаво, що вступ Польщі, Угорщини та Чеської Республіки в НАТО сприймається як доконаний факт, хоча на момент написання цих підручників це було щонайбільше однією з багатьох можливостей. Думка про те, що країни Балтії або навіть члени СНД також стануть членами НАТО, подається як можлива подія, однак, на відміну від заяв російської влади, впадає в око відсутність істеричного тону. Автори підручників історії визнають, що НАТО є засобом захисту від Росії і що він не планує вторгнення в Росію. Єдиний реальний неґативний наслідок розширення НАТО для Росії, про який згадується в цих підручниках, — це втрата ринку зброї в Центральній Європі.
За результатами загальнонаціонального опитування шести тисяч росіян, проведеного Інститутом соціології Бетанелі 11–14 серпня 1997 p., лише 16 % з них повідомили, що вони підтримували Єльцина та захисників російського парламенту під час спроби перевороту 1991 p., порівняно з 21 % тих, хто повідомив, що симпатизував путчистам 108. У 1991 р. ще не відчувалися труднощі, пов’язані з економічними реформами, однак, незважаючи на це, лише десять тисяч москвичів (що становить 0,1 % всіх жителів Москви) вийшли на мітинг на підтримку Єльцина, на якому він виголосив полум’яну промову, стоячи на танку. Розвал Радянського Союзу, за всіма ознаками, надалі сприймається як поразка Росії. У жовтні 1997 р. Воронезька обласна рада рекомендувала вчителям не користуватися підручником з історії Європи, написаним професором Саратовського університету Олександром Кредером і фінансованим коштом Фонду «Культурна ініціатива» Джорджа Сороса. Депутати заявили, що в цьому підручнику принижено і спотворено російську історію 109. Схоже, що авторитет попередніх інтерпретацій зберігатиметься протягом тривалого часу, незважаючи на те, що в Росії є невелике коло інтелектуалів, готових подивитися на імперську історію Росії новим поглядом 110. На початку XXI століття пострадянська російська література все ще залишається нечутливою до формування зображення Іншого. Інший є або неґативним героєм і ворогом Росії, або ж він відсутній і не відіграє жодної ролі на історичній сцені.