Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
У цих підручниках сусіди, з якими межувала Російська імперія, привертають увагу передовсім відсутністю згадок про себе. Похід на Москву в 1610 р. гетьмана Стефана Жолкевського і його переговори з боярами, котрі були до нього прихильні, згадуються мимохідь як невдалий задум «польських авантюристів». Поділи Польщі вважаються зовсім незначною подією, а про роль, яку відіграла в них Катерина II, немає згадок взагалі. У одному з підручників стверджується, що в «так званих» поділах Польщі Росія просто «звільнила» предків сьогоднішніх українців і білорусів 97. Ще один підручник, цитуючи документ Політбюро ЦК КПРС, заявляє, що «необхідно посилити пропаганду, так, щоб кожний поляк знав, наскільки залежною є його країна від радянської допомоги та підтримки» 98. Ця заява цитується не для того, щоб проілюструвати природу радянської пропаганди, а щоб довести, що польський сателіт справді дуже залежний і що не слід дозволяти його існування поза російською сферою впливу.
Воєнні кампанії проти сусідів Росії зменшені до мікроскопічних розмірів. У підручниках не наводяться ті історичні події, які призвели до перетворення московської держави на Російську імперію. Систематично втілювана політика колоніального розширення, про яку вільно говориться в британських історичних працях, взагалі не обговорюється в російських підручниках. Мабуть, автори цих підручників вважають, що не потрібно поглиблювати знань російських школярів і студентів про методи та цілі російської територіальної експансії.
У декількох підручниках обговорюється зовнішня політика Росії в 1990-х роках, однак завжди це має фрагментарний характер, так, начебто є намір перешкодити учням і студентам дати критичну оцінку макрополітичної картини. Досить туманна заява президента Єльцина про можливість повернення Японії Курильських островів оцінюється як помилка, і неґативна реакція на неї російського суспільства вважається як щось само собою зрозуміле. Не наводяться жодні опитування громадської думки. Навіть про сам факт обговорення російським керівництвом проблеми Курильських островів говориться як про «поступливість зовнішньому тиску» 99. Цікаво, що результати опитування, проведеного спільно російським агентством ИТАР-ТАСС і японським «Асахі Сімбун» показали, що хоча більшість росіян (55 %) проти будь-яких поступок Японії щодо Курильських островів, відсоток цих осіб зменшується в міру того, що ближче до Японії вони проживають 100.
Війна з Чечнею 1994–1996 років зображується як боротьба законослухняної країни (Росії) з бандитами, які загрожують суспільній безпеці. У одному з підручників вказується, що Росія просто відреаґувала на провокації чеченських злочинців 101. Зусилля чеченців здобути незалежність подається як «спалах націоналістичного сепаратизму» 102. Чеченська мафія засуджується загальними словами, а про президента Джохара Дудаева говориться, що він «легалізував пограбування бойовиками майна, яке не належить чеченцям», і санкціонував «Геноцид російського населення».
У вказаних російських підручниках історії висловлюється думка про потребу формулювання нової державної ідеології для російського народу. Вважається очевидним, що створення такої ідеології — це справа держави. Як зазначається в одному підручнику: «Суспільство не може існувати без ідеології…. У 1996 р. президент Єльцин вказував на необхідність артикулювати нову загальноросійську ідеологію, яка змогла б об’єднати всіх жителів Російської Федерації. Для роботи над цією проблемою Єльцин створив спеціальну комісію… Культура повинна бути як головною силою, так і центром уваги такої національної ідеї, і вирішальну роль тут повинна відігравати підтримка держави» 103.
Наступне створення контрольованого державою телевізійного каналу стало кроком до досягнення заявленої мети. У 1997 р. указом президента Єльцина було створено національний телеканал «Культура» з базою в Москві. Як сказав Браян Вітмор (Brian Whitmore), «схоже, що указ Єльцина [про створення телевізійного каналу] є одним із елементів плану, згідно з яким Кремль хоче знову встановити контроль над всіма російськими національними телевізійними станціями» 104. Може здаватися, що такий канал просто відповідатиме американському громадському телевізійному каналу. Однак якщо придивитися уважніше, то видно істотні відмінності, принаймні на початковому етапі. По-перше, Єльцин особисто призначив керівника цього каналу, Михайла Швидкого 105. По-друге, канал мала фінансувати безпосередньо держава, що виключало конкуренцію. Президент Єльцин сказав, що він хоче, щоб новий канал «розширив обсяг шкільних програм і зробив їх цікавішими, показував молоді, як досягти успіху в житті, а старшим людям — пісні, вистави та фільми часів їхньої молодості».