Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
Павільйон мовчазним півколом оточували велетенські дерева. Марко останній раз глянув назад, немов прощаючись з безтурботним життям дерев і рослин, байдужих до людської долі. Пройшовши через кілька кімнат, він вступив до невеличкої комірчини.
В ній горіли дві свічки. Навколо столу сиділо троє чоловіків. Глянувши на непорушні обличчя, Марко Поло чомусь пригадав старий китайський вислів: «Зустрівшись з людиною, не говори їй усього, що думаєш. Не віддавай їй у руки всього серця».
Він мовчки вклонився.
За столом сиділи: полковник Ван Ку, командир десяти тисяч солдатів, розташованих біля південних міських воріт, колишній генерал південної імператорської армії Чен, якого внаслідок інтриг Ахмеда було призначено командиром шеститисячного загону, і китайський учений Хіу Хенг.
Вони встали і відповіли на привітання Марко Поло.
— Сідайте, пане Марко Поло, дякую, що прийшли.
«Не віддавай їм у руки всього серця», знову промайнуло в голові Марко, але його серце чомусь саме тягнулося до них.
— Що сталося, панове? — спитав він. — Чому ви мовчите?
— Ми довго вас чекали, — сказав Ван Ку. В його словах прозвучала недовіра.
Марко Поло відчув це. Він уже хотів щось різко відповісти, але стримався і звернувся до Хіу Хенга:
— Ви ж знаєте, чому я не міг прийти раніше. Хіба ваші охоронці не розповіли вам, що трапилося?
Хіу Хенг заспокійливо підняв руку.
— Я все знаю, пане Марко Поло. Ван Ку не хотів вас образити. — Він обернувся до Ван Ку: — Ви говорите нерозумно. Ще не настав час запалювати в горах сигнальні вогні. Зрозумійте це, Ван Ку! Смерть друга затьмарила вам свідомість. Не забувайте, що убивця вашого друга — Ахмед.
— Скрізь по всіх містах китайці чекають нашого сигналу, — мовив Ван Ку.
— І скрізь стоять татарські війська, готові кожної хвилини придушити в крові повстання, — відповів Хіу Хенг.
— Краще вмерти вільним, аніж ганебним рабством ославити своїх предків.
Хіу Хенг схопився з місця, його обличчя різко змінилося. Тепер на ньому й сліду не лишилося від зверхньої байдужості і мудрого спокою. Воно спалахнуло гнівом і енергією.
— Мовчіть, Ван Ку! — гнівно мовив він. — Ви не знаєте, що говорите. Краще слухайте. Ми повинні вбити Ахмеда, а його прихильників по всій країні притягти до відповідальності. Це все, що ми здатні зараз зробити.
— А рабство лишиться, — пробурмотів Ван Ку.
Марко Поло слухав пристрасну суперечку з двоїстим почуттям. Він зовсім не хотів устрявати в заколот, спрямований проти хана Кублая, і тому полегшено зітхнув, коли перемогла зрештою розумна стриманість Хіу Хенга. Ван Ку змушений був відмовитись від своїх бунтарських планів і погодитись з старим ученим.
Генерал Чен мовчав, не встряючи в суперечку. Тепер він сказав:
— Якщо Ахмед не прийде, ми даремно чекаємо.
Хіу Хенг схрестив на грудях руки. Він уже погамував своє хвилювання. Ван Ку теж тихо сидів на своєму місці.
— Нелегко видертися на гору і вбити тигра, — мовив Хіу Хенг. — Ходімте в палац кронпринца і засвітимо там світло.
Міністр Ахмед неспокійно ходив по кімнаті. Слуга запалив усі свічки. Знадвору чулося бряжчання зброї охоронців.
Секретар, тихо постукавши в двері, зайшов до кімнати.
Ахмед подивився на нього і, нічого не сказавши, знову почав ходити.
— Милостивий пане…
— Мовчи! — наказав йому Ахмед.
Секретар нерішуче стояв біля дверей. Та Ахмед не звертав на нього уваги. Він був поглинутий своїми думками. Гнів перехоплював йому подих, але разом з гнівом у душу йому закрадався й страх. Він ніяк не міг забути спотвореного обличчя Саїда і його закривавленого тіла. Слуги доповіли йому, що Марко Поло і шість озброєних охоронців забрали дівчину з вілли. Він найкоротшим шляхом повернувся у Камбалі і звелів заарештувати венеціанця. Злостива посмішка скривила обличчя міністра. Венеціанець заплатить своїм життям за те, що осмілився стати на шляху першого намісника імператора. Яскраве світло дратувало його.
— Чого ти товчешся тут? — гримнув він на секретаря. — Погаси сім свічок!
Секретар став квапливо виконувати наказ. Треба було погасити не більше семи свічок: його пан вірив у магічну силу цього числа. Він тінню сновигав від одного свічника до іншого, загашуючи мокрими пальцями кволі вогники.
Міністр Ахмед підозріло стежив за його рухами.
— Що сталося? — спитав він раптом. — Вони вже повернулися?
— Прийшов посланець, милостивий пане, — сказав секретар. — Його світлість кронпринц Чінкім чекають на вас у своєму палаці, його світлість бажають, щоб ви з'явилися до нього негайно.