Незвичайні пригоди Марко Поло

— В паланкіні сидить міністр Ахмед, — подумавши, додав Марко.

— Розумію, пане! — мовив верхівець. Повернувши коня, він швидкою риссю подався до вілли.

Пролунав удар великого дзвона. Постать вершника розтанула у вечірніх сутінках.

— Краще б ви послали мене, пане, — озвався Янг, який уже подолав свій страх.

— Ти поїдеш зі мною, Янг. Ти мені ще будеш потрібний.

Вони рушили далі. Перед ними білів міський мур з великою баштою над ворітьми. Ашіма мерзлякувато звела плечі і вчепилася в руду гриву коня. «Ти завжди мовчиш». Нащо вона так сказала? Ще не минула небезпека, а вона вже заважає йому своїми нікчемними думками.

Охоронці на воротях пропустили загін Марко. Людський потік, що вливався в місто, розтікався по численних вуличках і завулках. Погоничі розпрягали перед тавернами своїх віслюків, коней і мулів. Дрібні торговці вантажили на візки свій крам і парасольки від сонця.

Марко спробував уявити, як діятиме Ахмед, дізнавшись про невдачу свого задуму. Перш за все, треба сховати десь у безпечному місці Ашіму — адже властолюбний міністр не спиниться тепер ні перед чим.

Марко пришпорив коня. На перехресті охоронці Хіу Хенга відокремились од нього. Марко з друзями дивилися вслід вершникам, аж поки їхні постаті не зникли в темряві.

Марко Поло розмірковував, чи не попросити йому Хіу Хенга, щоб той узяв Ашіму до себе. Що буде, коли їх спіткає невдача? Ашіма сиділа попереду, навіть не здогадуючись про його роздуми. Вона дрімала, спершись йому на руку. Хвилювання виснажило її. Марко пришпорив коня і звернув у бічну вулицю до свого будинку.

— Ми вже приїхали? — спитала Ашіма. Їй здавалося, немов проминула ціла вічність, відколи її забрали в жовтий паланкін.

Коли вони зайшли в двір і слуга зачинив ворота, Марко відчув себе у цілковитій безпеці, начебто всі тривоги лишились позаду. З кімнати вибігла служниця. Плачучи й сміючись, вона кинулась обнімати свою господиню.

На башті вдруге вдарив великий дзвін Вулиці спорожніли. Марко прикинув у думках, що Ахмед на цей час уже дістався до вілли над річкою.

— Замовкни нарешті! — гримнув він на служницю. Разом з Ашімою і Янгом він зайшов до кімнати.

Служниця, боячись гніву свого пана, швиденько зникла.

Слуга запалив свічки і приніс чай. Янг лишився стояти біля дверей. Ашіма сіла навпроти Марко, стурбовано дивлячись на його покарбоване важкими роздумами чоло.

— Сідай, Янг, — мовив Марко. — У нас лишилося небагато часу.

Янг опустився в крісло. Марко глянув на просте селянське обличчя носильника. Воно йому подобалось. Вийнявши з потайної шухляди свого стола пачку паперових грошей, він поклав їх на стіл.

— Візьми, Янг.

Носильник здивовано подивився на гроші і похитав головою.

— Ні, пане! — мовив він.

За ці гроші він міг би купити своєму батькові клапоть землі і дерева на новий дім. Та ще лишилося б і на те, щоб добре, безтурботно пожити.

Марко Поло посунув гроші по столу.

— Бери ж, — повторив він. Потім обернувся до Ашіми. — Це йому ми повинні дякувати за твій порятунок. Тебе наказав викрасти Ахмед. Ми бачили його біля міських воріт. Напевно, він уже знає про все, що трапилося.