Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Прочее научное » Повзе змія
Повзе змія - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Повзе змія

Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:

Якщо вам присвячують вірші, це не завжди означає освідчення в коханні. Молода журналістка Олена з жахом чекає кожного наступного вірша: адже їх пише жорстокий серійний убивця Баглай. Його засуджено на довічне ув’язнення, але він утік із тюрми, аби помститися Олені. Міліція безсила. Багатий коханець не хоче вирішувати її проблем. А убивця наближається тихо і безшумно — так підкрадається до здобичі отруйна змія. Врятувати Олену може лише одна людина — колишній міліцейський опер Макс, який уже одного разу ловив Баглая і тепер хоче спіймати його знову.
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
1 ... 139 140 141 142 143 144 145 146 147 ... 166
Перейти на страницу:

Від перспектив у Малиновського трохи запаморочилося в голові. Він підхопив куртку і рушив на вихід, та раптом зупинився, крутнувся на підборах. Обережність не завадить. Роман майже ніколи в житті не користувався вогнепальною зброєю, та на початку літа приятель-банкір, один із спонсорів каналу та кримінальної програми зокрема, презентував продюсерові новенький парабелум. Мовляв, тепер матимеш справу з бандюгами, то тримай для самозахисту. Той-таки приятель допоміг досить швидко оформити дозвіл на право зберігання та носіння свого подарунка. Кілька разів Малиновський брав зброю із собою в машину, просто так, для самозаспокоєння і відчуття певної переваги над іншими. Нинішня зустріч, здається, може стати першим реальним приводом узяти парабелум із метою самозахисту. Хоч би як було, а пропозиція таки стрьомна. Невідомо, як поведе себе колишній опер, може, доведеться шугонути.

Відчувши у внутрішній кишені шкіряної куртки вагу пістолета, Малиновський остаточно повірив у себе заспокоївся. Попередивши секретарку, що їде на зустріч і повернеться години за дві, не пізніше, спустився до чорного ходу. Свою машину він, як і все начальство, ставив у дворі, на окремій стоянці. До призначеного незнайомцем часу лишалося менше півгодини, поїздка через центр обіцяла пробки, та сьогодні обійшлося: постояти більше п’яти хвилин довелося лише в районі Бессарабки. Він приїхав на домовлене місце в точно призначений час, лишився дуже задоволений власною оперативністю.

Чоловіча постать виринула з правого боку від «Фольксвагена» майже за хвилину після того, як він пригальмував. Малиновський підняв фіксатор. Чоловік нахилився, обличчя його поки що приховував верх машини.

— Роман Романович?

— Це я. Сідайте.

— Я краще ззаду.

— Мені яка різниця? — перехилившись через спинку правого сидіння, Малиновський зняв із фіксатора праві задні дверцята. Чоловік сів у машину, тепер Роман міг його роздивитися. І відразу впізнав.

Він дуже добре запам'ятав це обличчя, коли монтували першу програму, ще тоді, наприкінці серпня.

До нього в машину сів Богдан Баглай. З пістолетом у руці. Видно, зброю він приготував завчасно. Дуло дивилося просто на Романа.

— Поїхали.

20

— Поїхали, — повторив Баглай. Продюсер насилу відвів очі від пістолетного дула, що гіпнотизувало, ніби погляд удава, запустив мотор і машина рушила вперед. Його рухи нагадували рухи робота. Принаймні відповідали уявленням Баглая про роботів, почерпнутих із кінофільмів та мультиків.

Плануючи і призначаючи цю зустріч, він не знав, хто саме прийде на неї. Були навіть сумніви, що на цей гачок попадеться хто-небудь узагалі. Він навіть припускав появу ментів, хоча за короткий час, визначений ним самим, вони навряд чи встигли б організувати повноцінну засідку. У будь-якому разі він би зауважив їхню появу. Те, що незнайомим йому продюсером виявився чоловік, котрий кілька днів тому виходив разом із журналісткою з центрального входу в офіс і допомагав їй сідати в службову машину, влаштовувало Баглая. Звісно, це ще нічого не означає. Роман Романович, чи як там його в хера звати, міг просто опікуватися загальним станом стривоженої колеги, тим більше — молодої та симпатичної. Самому ж десь років під сороковник або за сорок, мимоволі хвоста розпушиш. А може статися, що в них інші стосунки. Наприклад, вони сплять разом. Коли так, то удар, підготований ним, Богданом Баглаєм, влучить безпосередньо в головний «об’єкт», головну мішень, коротше, в журналістку.

«Фольксваген» різко пригальмував — Малиновський мало не врізався в капот «Омеги», що йшла перед ним і зупинилася, як і решта машин, на червоне світло.

— За дорогою дивися, — прикрикнув Баглай.

— Куди… куди ми їдемо?

— Тобі не один хрін?

— Це… викрадення?

— Ще не знаю. Поки що просто катаємося. Де у вас тут спокійніше? За місто вези, кудись у тихе місце. Поговорити треба.

1 ... 139 140 141 142 143 144 145 146 147 ... 166
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)