Твори у 12 томах. Том 06
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 06». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До шостого тому ввійшли роман «Мартін Іден» (Нью-Йорк, 1909), п’єса «Крадіжка» (Нью-Йорк, 1910) і статті: «Риси літературного розвитку» (опублікована в жовтні 1900 р. у журналі «Букмен»), «Про себе» (вміщена в англійському виданні збірки оповідань «Храм гордощів», без року), «Революція» та «Що означає для мене життя» (обидві із збірки статей «Революція», 1910).
Директор школи — добродушний дідуган — спинив якось Мартіна на вулиці і нагадав йому сцену в його кабінеті, коли Мартіна виключено з школи за бійку.
— Я читав у журналі ваш «Передзвін», — сказав він. — Чудово! Не гірше від Едгара По. Чудово, я одразу сказав, що чудово.
«Еге ж. А після того ви двічі бачили мене на вулиці і не впізнали, — мало не вихопилося в Мартіна. — Я був голодний і щоразу саме біг до заставника. Роботу ж було вже скінчено тоді! Але ви мене не впізнали. Чому ж упізнали тепер?»
— А я оце недавно казав жінці, що непогано було б запросити вас як-небудь на обід, — провадив директор. — І вона цілком погодилася зі мною.
— На обід?! — аж гаркнув Мартін.
— А так, так, на обід, — розгублено забубонів старий. — Заходьте запросто перекусити зі мною, старим своїм учителем… Ну й шибеник же ви! — Він боязко поплескав Мартіна по плечі, спромагаючись на жартівливий тон.
Мартін якось отупіло рушив далі. На розі він спинився і порожнім поглядом роззирнувся.
— Тьху ти, чорт! — пробурмотів він. — Я, здається, налякав старого!
Якось до Мартіна прийшов Крейс — Крейс із «справжніх людей». Мартін щиро зрадів йому і вислухав якийсь фантастичний проект, що міг би зацікавити його швидше як письменника, аніж як фінансиста. Викладаючи подробиці свого плану, Крейс раптом згадав про «Ганьбу сонця» і заявив, що там безліч дурниць.
— Але я прийшов сюди не філософію розводити, — сказав він. — Я хочу знати одно, чи дасте ви на цю справу тисячу доларів?
— Ні, я не такий уже дурний, як вам здається, — відповів Мартін. — Але я от що можу зробити. Ви дали мені найкращий вечір у моєму житті. Ви дали мені те, чого не можна купити ні за які гроші. Гроші в мене є, і вони для мене нічого не важать. Я охоче дам вам просто так тисячу доларів, які не мають для мене ніякої вартості, в подяку за той вечір, що був для мене просто безцінний. Вам потрібні гроші. А я маю їх аж занадто. Ви прийшли по них. Тож нащо втягувати мене в якісь там справи? Ось беріть їх, га й годі.
Крейс нітрохи не здивувався. Узяв чек і сунув собі в кишеню.
— За такої умови я скільки завгодно можу вам цих вечорів постачити, — сказав він.
— Занадто пізно, — Мартін похитав головою. — Той вечір неповторний. Я був як у раю. Для вас то було звичайна річ, авжеж, а для мене — велика подія. Такого захоплення я вже ніколи більше не зазнаю. З філософією я покінчив. Не хочу й чути про неї.
— Це перші гроші, що я заробив філософією, — зауважив Крейс на порозі.— І одразу ж мені увірвалось.
Одного дня місіс Морз, проїжджаючи вулицею повз Мартіна, усміхнулась до нього й кивнула головою. Він теж усміхнувся й зняв капелюха. Цей випадок не справив на нього ніякого враження. Ще місяць тому він би обурився або здивувався і спробував би уявити собі, як ту хвилину місіс Морз почувала себе. Але тепер він одразу ж забув про цю зустріч. Забув так само, як забув би про будинок центрального банку чи Ратуші, проминувши їх. Проте його мозок напружено працював. Усі помисли його кружляли по замкнутому колу, в осередді якого стриміло — «Роботу ж було скінчено давно». Ця думка точила його, немов якийсь хробак. Він прокидався з цією думкою вранці. Вони переслідувала його вві сні. Кожна дрібниця, яку сприймали його почуття, одразу нагадувала йому, що «роботу ж було скінчено давно». Простуючи шляхом нещадної логіки, Мартін прийшов до висновку, що він, власне, ніхто б ніщо. Мартін Іден гульвіса і Мартін Іден матрос були реальні, це був він. А Мартін Іден відомий письменник — це вигадка юрби, що втілила його в Мартіна Ідена — гульвісу й матроса. Але його не обдурять. Він не той міфічний бог, якому юрба молиться й приносить жертви у вигляді обідів. Йому це краще знати.
Мартін читав про себе в журналах, уважно розглядав там свої портрети, аж урешті втратив усяку спроможність пізнавати себе в них. Це він був той хлопець, що жив, зворушувався і кохав; це він легко терпів знегоди життєві; це він був простий матрос, мандрував по чужих країнах і в далекі дні юності подив свою ватагу на бійки; це він був той хлопець, що розгубився в бібліотеці перед безліччю книжок, а згодом знайшов до них дорогу й опанував їх; це він до глибокої ночі не гасив лампи, спав зі шпорою і писав книжки. Але ненажерливий ідол, якого юрба намагалась нагодувати, — це був не він.