Твори у 12 томах. Том 06
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 06». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До шостого тому ввійшли роман «Мартін Іден» (Нью-Йорк, 1909), п’єса «Крадіжка» (Нью-Йорк, 1910) і статті: «Риси літературного розвитку» (опублікована в жовтні 1900 р. у журналі «Букмен»), «Про себе» (вміщена в англійському виданні збірки оповідань «Храм гордощів», без року), «Революція» та «Що означає для мене життя» (обидві із збірки статей «Революція», 1910).
«Колменів тижневик» прислав Мартінові довжелезну телеграму, що коштувала мало не триста доларів, замовляючи в нього двадцять статей і обіцяючи заплатити за кожну по тисячі доларів. Йому пропонували об’їхати для цього за рахунок журналу Сполучені Штати і вибрати собі які завгодно теми. У телеграмі навіть було зазначено вибір можливих тем, щоб показати, настільки письменникові надаються широкі можливості. Журнал ставив лише одну вимогу — обмежитися проблемами, що стосуються Сполучених Штатів. У телеграмі, посланій післяплатою, Мартін висловив глибокий жаль, що не може прийняти цієї вигідної пропозиції.
Оповідання «Вікі-Вікі», надруковане у «Ворреновім місячнику», мало надзвичайний успіх. Незабаром воно вийшло окремим виданням, у великому форматі, чудово оформлене, і хоч продавано його на правах сувеніра, воно вмить розійшлося. Критики водносталь заявляли, що це оповідання стоїть на одному рівні з двома класичними творами великих письменників — «Духом у пляшці» Стівенсона та «Шагреневою шкірою» Бальзака.
Зате збірку «Дим радості» публіка зустріла стримано й дещо недовірливо. Плитка міщанська моральність була ображена сміливою зневагою автора до всіх умовностей та забобонів. Але коли в Парижі було видано французький переклад, що мав нечуваний успіх, американські й англійські читачі теж порвалися на збірку, так що Мартін вимігся від завше стриманого видавництва «Сінглетрі, Дарнлі й спілка» за третю свою книжку двадцяти п’яти відсотків, а за четверту — тридцяти. Ці два томи містили всі оповідання Мартінові, друковані в різних журналах. До першого тому ввійшов «Передзвін» і всі «страшні» оповідання, а до другого — «Пригода», «Казан», «Вино життя», «Вир», «Людна вулиця» і ще чотири твори. Видавництво Мерідіт-Лавел видало збірку всіх його статей, а Максмілієн випустив «Пісні моря» й «Любовні сонети». Цей останній цикл перед тим надрукував «Супутник господині», заплативши Мартінові неймовірний гонорар.
Коли останній рукопис було, нарешті, продано, Мартін зітхнув з полегкістю. Очеретяний палац і біла шхуна були вже зовсім близько. Кінець кінцем, він таки спростував Брісенденову думку, що жоден путній твір не потрапляє до журналів. Його слава доводила, що Брісенден помилився. І все ж у глибині душі він відчував, що друг його мав рацію. Адже спричинила його успіх більше «Ганьба сонця», аніж художні твори, забраковані всіма журналами. «Ганьба сонця» викликала запеклу полеміку і створила йому ім’я. Якби «Ганьба сонця» не розходилася такими нечуваними темпами, не було б і слави. «Сінглетрі, Дарнлі і спілка» вважали це за чудо. Вони випустили перше тільки півтори тисячі примірників, та й то боялися, що їх не спродасться. Вони були досвідчені видавці, і несподіваний успіх книжки вразив їх надзвичайно. Для них це справді було якесь чудо. Вони так ніколи й не збагнули його, і в кожному листі до Мартіна висловлювали побожний подив з приводу такої таємничої події. Вони й не пробували якось пояснити її. Це було незбагненно. Так трапилось, та й годі. Трапилось усупереч усякій імовірності та розрахункам.
Розмірковуючи так, Мартін не дуже високо цінував свою популярність. Адже ж це буржуазія купувала його книжки й набивала йому кишеню золотом, а, знаючи її, він і гадки не допускав, щоб вона могла щось утямити в його творах. Внутрішня краса й сила його творів нічого не варті були в очах тих сотень тисяч, що розхвалювали Ідена та купували його книжки. Він був каліф на годину, авантурник, що забрався на Парнас, поки боги дрімали. Сотні тисяч люду читали його й шалено йому плескали з тією самою сліпою звірячою нестямою, з якою вони кинулись на «Ефемериду» Брісендена й роздерли її на шматки. Це вовча зграя, що лащиться до нього, замість того, щоб щиритись іклами. В одному Мартін був твердо певний: «Ефемерида» була незмірно вища за все, що написав він сам. Вона була незмірно вища за все, що він міг би коли-будь створити. То була епохальна поема. Яку ж вартість могла мати для нього пошана юрби, тієї самої юрби, що втоптала в багно «Ефемериду»? Він полегшено й задоволено зітхнув. Останнього рукописа продано, і скоро можна буде з усім цим покінчити.