Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Набір добровольців до дивізії, що був оголошений у квітні 1943 року, відразу ж спричинив розкол у націоналістичному підпіллі: фракція Бандери виступала категорично проти, а прихильники Мельника підтримали ініціативи. Думки провідних українських суспільних лідерів, у тому числі єпископів католицької церкви, також розділилися. Ті, хто підтримував формування дивізії, мислили в термінах австрійської Галичини, так само як і німці, які вирішили її створити. Ще 1918 року існування українського легіону в австрійській армії дозволило українцям підготувати кадри та здобути зброю, а потім скористатися ними у війні за незалежність. Багато хто в українській громаді вважав, що ця історія може повторитися. Мало хто був задоволений німецьким пануванням в Україні, ще менше поділяли нацистську ідеологію, і ніхто не вірив у майбутнє Німеччини після Сталінграда та Курська. Крім тверезого розрахунку, українських окупаційних політиків та німецьку владу об’єднував тільки загальний антикомунізм.
За підтримки українських провідників набір до дивізії, представлений українській молоді як альтернатива переходу до лісу та приєднання до УПА або залишення під радянською окупацією, здавався меншим злом для батьків, які посилали своїх синів у її лави. Невдовзі більшість із них матиме підстави пошкодувати про свій вибір. Дивізія, що була вишколена та очолена німецькими офіцерами, отримала своє бойове хрещення в липні 1944 року біля галицького містечка Броди. Це було і хрещення, і поминки. Радянські війська оточили дивізію «Галичина» разом із сімома іншими німецькими дивізіями. Загальні втрати становили майже 38 тисяч осіб, 17 тисяч потрапили в полон. Дивізію «Галичина», чисельність якої сягала близько 11 тисяч осіб, фактично було знищено: лише близько 1500 осіб вдалося втекти. Битва під Бродами стала кінцем дивізії як бойової одиниці. Того ж року, поповнивши новобранцями, її відправили спочатку до Словаччини, а потім до Югославії боротися з комуністичними партизанами. Там історія повторилася у вигляді фарсу, якщо не трагедії: старі спогади 1918 року про участь українських підрозділів в австрійській формі, що забезпечували незалежність України, поступилися місцем реаліям 1944 року, коли українці з нацистською свастикою на мундирах придушували хай і комуністичні, але визвольні рухи братів-слов’ян.
Двадцять сьомого липня 1944 року Червона армія знову взяла Львів. Захоплення цього міста й Західної України поставило Микиту Хрущова та партійне керівництво Радянської України перед новими викликами. Головною проблемою Львова була можливість формування тут польської міської адміністрації, що оголосила б вірність польському уряду у вигнанні, що перебував у Лондоні. Хрущов кинувся до міста, залишеного німцями, які відступали. «Ми боялися, що там можуть виникнути місцеві органи, які будуть вороже ставитися до радянської влади, — згадував він. — Ми повинні були діяти швидко, щоб поставити своїх людей на чолі міста. І ми це зробили». 1944 року Львів був здебільшого польським містом, що було оточене переважно українською сільською людністю. Він став яблуком розбрату між Сталіним з одного боку та польським урядом у вигнанні, який підтримували західні союзники, з іншого. Призначення Хрущовим радянської адміністрації означало, що Сталін не збирається примирятися зі сподіваннями поляків на утримання міста. За два дні до захоплення Львова Сталін залякав членів Польського комітету національного визволення — комуністичного уряду, створеного Москвою для заміни польського уряду у вигнанні, — і змусив погодитися на майбутні кордони Польської держави, що приблизно відповідали б лінії за пактом Молотова-Ріббентропа 1939 року й залишали б Львів по радянський бік кордону. Лист, що його Сталін отримав від Хрущова кількома днями раніше, допоміг йому в цьому. Український партійний керівник хотів приєднати до своєї республіки не лише Львів та інші землі на захід від лінії Молотова-Ріббентропа, а й місто Холм (Хелм), розташоване в регіоні, населеному переважно українцями (звідти походила дружина Хрущова Ніна Кухарчук). Сталін пригрозив своїм польським підлеглим, посилаючись на Хрущова, і давши їм зрозуміти, що якщо вони не згодні відмовитися від Львова, то він наполягатиме й на передачі Холма. Вони поступилися, взявши Холм і відмовившись від претензій на галицьку столицю. Холм, захоплений Червоною армією 23 липня, став першим місцем перебування залежного від Москви польського уряду.