Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Польська комуністична влада не мала таких обмежень. 1947 року під час операції під кодовою назвою «Вісла» вона депортувала з своїх південно-східних кордонів майже всіх українців, що ще залишалися у Польщі (загалом 140 тисяч чоловіків, жінок та дітей), і замінила їх на етнічних поляків. Депортованих вигнали з будинків та переселили на колишні німецькі землі в Західній та Північній Польщі. Строкате польсько-українське прикордоння, з етнічно та релігійно змішаним населенням, ставало чітким радянсько-польським кордоном, з поляками з одного боку та українцями з іншого. Сама ж Україна, яка більшу частину своєї історії була багатоетнічною територією, перетворювалася на українсько-російський кондомініум внаслідок знищення євреїв і депортації поляків та німців.
Сталін переміщував населення не для того, щоб сподобатися націоналістам, а щоб побороти націоналізм і зцементувати свій контроль над кордонами. Він запечатував нові кордони не лише за допомогою демаркаційних ліній та прикордонників, а й за допомогою нескінченних кампаній проти капіталістичного Заходу, зачиняючи українську браму до Європи більш щільно, ніж будь-коли в історії. Реалії нацистської окупації України розбили мрії української інтелігенції про приєднання до Європи. Європа, яку німці принесли в Україну, прийшла у формі колоніальної імперії, зумовленої поняттями раси, експлуатації та знищення «недолюдей» (унтерменшів). Ради використали це недавнє розчарування в Заході, щоб підтримувати пропаганду часів «холодної війни». Протягом багатьох років вони пов’язуватимуть український націоналізм з німецьким фашизмом, постійно називаючи українських повстанців «німецько-українськими націоналістами».
Радянський режим також намагався стерти багатовікові культурні кордони. У березні 1946 року НКВС, діючи через своїх агентів, скликав спеціальний собор Української греко-католицької церкви, учасники якого були змушені розпустити свою церкву та приєднатися до Російської православної церкви. Собор відбувався за відсутності єпископів, яких НКВС заарештував за рік до того. Рішення зруйнувати церкву виникло відразу ж після Ялтинської конференції і було проведене в межах кордонів, визначених на зустрічі «великої трійці». Оскільки Закарпаття ще не увійшло офіційно до складу Радянської України, тамтешній греко-католицькій церкві дозволили проіснувати ще протягом трьох років, доки не знищили з початком «холодної війни» 1949-го. Ради підозрювали всю католицьку церкву у виконанні наказів Ватикану та західних держав. Усі інституційні, релігійні та культурні зв’язки із Заходом мали бути розірвані, зруйнувавши тим самим інституцію, що довго слугувала мостом між католицьким Заходом та православним Сходом. У наступні кілька років понад 5 мільйонів українських католиків стали номінально православними.
До 1945 року Радянський Союз, використовуючи свою військову силу, пересунув свої кордони в глиб Центрально-Східної Європи. Радянські керівники скористалися гаслами українського націоналізму, номінально розширивши Українську республіку, а фактично Радянський Союз шляхом приєднання до неї польських, чехословацьких та румунських територій, традиційно населених українцями.
Ці територіальні придбання поставили радянську владу в Україні перед новими викликами. Отримавши населені здебільшого українцями території колишньої Австро-Угорщини, на які в міжвоєнний період претендували Польща, Румунія та Чехословаччина, Сталін приніс у Радянську Україну добре розвинені традиції автономії, парламентської демократії, національної та громадської самоорганізації, що були відсутні в східноукраїнських землях. Також радянський режим зіткнувся з новою ідеологічною загрозою — радикальним націоналізмом, представленим добре організованою політичною структурою з власною військовою партизанською силою — Українською повстанською армією.
Щоб досягти повної інкорпорації цих територій, у тому числі їхньої економічної, соціальної та культурної інтеграції до УРСР та СРСР, знадобляться десятиліття. Москві треба було для початку розправитися зі збройним спротивом — процес, який забрав значні ресурси, завершився тільки в 1950-ті роки. Щоб стати повністю радянськими, ці землі повинні були пройти колективізацію та індустріалізацію, а тамтешня молодь — індоктринована за взірцями радянського марксизму. Але навіть з плином часу історичні зв’язки між новопридбаними радянськими територіями і Центральною та Західною Європою не припинять свого існування. Переміщення кордонів СРСР на захід перетворило ці раніше не радянські частини України на внутрішнє прикордоння, де режим десятиліттями проводив політику, відмінну від тої, що була в решті України.