Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
І ось канцлер Хіу Хенг прийшов до Марко Поло. Він стояв біля басейну і дивився на священних золотих рибок, його обличчя з ріденькою борідкою і густими білими бровами було зовсім спокійне. Сонце виблискувало на його шовковому халаті.
— Гостинно прошу вас, милостивий пане, у свій недостойний дім, — сказав Марко Поло.
Хіу Хенг вклонився, подякував і зайшов до кімнати. Слуга приніс чай. Хіу Хенг сказав:
— Я прийшов до вас, бо не забув ваших слів. Настав час діяти, пане Марко Поло. Міністр Ахмед не розуміє, коли йому кажуть: відмовся від пихи і поганих бажань, від зовнішнього блиску і далекосяжних планів.
Марко Поло, мов зачарований, слухав ученого, який одразу, без манівців, заговорив про головне. Він відчував, що настав час рішучих дій.
— Ви сказали імператору, що не можна обтяжувати народ новими податками, — продовжував Хіу Хенг. — Але Ахмед забирає у простих людей останнє. Він жорстокий і ставить суворі вимоги. Якщо ви подивитесь на народ, то побачите, як він змарнів і виснажився. Імперія бідніє і дичавіє. За минулий рік Ахмед прибрав до своїх рук 29000 тінгів паперовими грішми, 25 тінгів золотом, 180 тінгів сріблом, 12000 паків чаю, 110 коней, 20 мисливських наборів і багато інших речей. Ахмед наказав стратити Чжоу Іна, хоч той не зробив ніякого злочину. Він убивця. Я прийшов до вас, пане Марко Поло, щоб сказати вам це. Якщо вам потрібні докази, то спитайте полковника Ван Ку. Ахмед відрубав голову його другові. Або поцікавтесь історією генерала Чена. Ахмед викрав у нього жінку й доньку, а на самого генерала звів наклеп перед імператором. — Хіу Хенг підвищив голос і суворо сказав — Ахмед повинен умерти!
Він одкинувся на спинку крісла.
Його обличчя знову набуло байдужого, холодного виразу. Тільки біля рота залягли зморшки давньої скорботи.
— Вирішити вам буде нелегко, — сказав він. — Я піду в сад… Сюди я прибув у закритому паланкіні, з надійними носильниками, і про мої відвідини не знатиме жодна душа.
Марко Поло схопився і благально звів руки.
— Стривайте, милостивий пане!
Він не хотів лишатись зараз на самоті. Звичайно, він міг би відговоритись кількома незначущими фразами і залишити іншим судити Ахмеда. Імператор перебував у Шаньту. Кронпринц Чінкім полював десь на півночі країни. Особисту ж охорону Ахмеда останнім часом було посилено. Скинути цю могутню людину — небезпечно. Як поставиться хан Кублай до свавільних дій у Камбалі? Хіу Хєнг сказав правду: вирішити нелегко. Але Марко не хотів уникати вирішення. Він навіть відчув легкий сором, коли подумав про своє негідне намагання лишитися між добром і злом.
— Чому ви служите імператорові? — спитав він ученого.
— Бо я хочу допомогти своєму народові, — коротко відповів Хіу Хенг.
Марко Поло розумів ученого. Настав час зробити найвирішальніший крок, йому здалося, ніби він бачить перед собою суворе обличчя свого батька, ніби чує його голос: «Купці — не благодійники. Коли ти, нарешті, зрозумієш це? Не втручайся в такі справи». Але в ту ж мить перед ним постало мужнє, добре обличчя Матео. «Ми повинні взяти її, Марко. Цей диявол заб'є її до смерті… Вони думають тільки про свої жовті дукати».
«Треба поговорити з Ашімою», подумав Марко. Його обличчя було бліде, ніби висічене з каменю, коли він сказав:
— Я піду з вами, Хіу Хенг.
На карту було поставлено життя. Марко Поло повторив:
— Я піду з вами, Хіу Хенг. — На його щоках проступив легкий рум'янець.
Обоє підвелися. Хіу Хенг став прощатися. Чай у чашках на столі лишився невипитим.
Носильник Янг не міг забути обличчя Ашіми і її переляканого крику: «Куди ви принесли мене?»
Жовтий паланкін стояв поряд з іншими у великому просторому приміщенні. Був обідній час. Янг вийшов на подвір'я. Він згадував перелякані очі незнайомки і думав про своїх сестер, яких забрали за податки. Вони з товаришем пішли геть, залишивши незнайомку в саду. З яким німим відчаєм дивилася дівчина їм услід.
«Чого ти вагаєшся? Тягни її силою, якщо не хоче».
Це був голос Саїда.
Янг вийшов за ворота.
— Куди ти йдеш, Янг? — гукнув йому, посміхаючись, вартовий. — Може, хочеш відвідати в обід свою наречену?
Дівчина кричала, благаючи допомоги, а вони пішли геть з своїм жовтим паланкіном, бо Саїд звелів: «Щоб не казали нікому жодного слова, бо заплатите головою!»
Важко стало жити в Китаї. Янг розлюбив своє життя. З ранку до ночі носив він на своїх плечах багатих панів і одержував за це чашку рису. А інші й того не мали. Раніше, коли в кузні Ванга збиралися його друзі і жевріла надія, що однієї ночі в горах спалахнуть сигнальні вогні, хоч було на що сподіватися. А тепер у Камбалі все затихло, немов у могилі.