Пробуджені фурії
- Автор: Морган Ричард
- Серия: Такеши Ковач #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-238-9
- Переводчик: Виталий Ракуленко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Пробуджені фурії». Краткое содержание книги:
— Котрі з вас просять аудієнції? — спитала вона доволі приязно, зважаючи на обмеження її фабриконівського голосу.
Ми з Джеком Душа-Бразилом підняли руки, а Сьєрра Трес демонстративно стояла збоку. Служителька подала нам знак іти за нею і ввела код на сталевих дверях. Ті відчинилися з античним металевим скреготом, і ми ступили до сірих стін кімнати, обставленої продавленими канапами й системою переносу до віртуальності, яка з виду могла працювати ще на кремнії.
— Будь ласка, розташуйтеся зручніше на канапах і приєднайте електроди й гіпнофони, як показано на голографічній інструкції, котру ви знайдете праворуч від себе.
Розташуватися зручніше було претензійною пропозицією — канапи виявилися не автоформні й, здавалося, виготовлені без думки про навіть про найменшу зручність. Я ще пробував умоститися якось краще, коли служителька підступила до панелі управління переносом і приєднала нас. З гіпнофонів почувся сонокод.
— Будь ласка, розверніть голови праворуч і стежте за голоформою, поки не втратите свідомість.
Як не дивно, але перехід відбувся значно легше, ніж можна було очікувати за таких обставин. У серці голосфери сформувалася миготлива вісімка, що почала перебирати усі кольори спектра. Сонокод награвав контрапункти. За кілька секунд світлова вистава заполонила все поле мого зору, а звук у вухах переріс у шуміння води. Я відчув, що мене хилить до миготливої фігури, і провалився крізь неї. Світлові смуги блимнули на моєму обличчі, а тоді розжарилися до білого, а у вухах заревів якийсь потік. Тоді все піді мною нахилилося вбік, ніби цілий світ перекинувся на сто вісімдесят градусів, і раптом мене поставило ногами на потерту кам’яну платформу поза повносильним водоспадом. Залишки спектру трохи поблимали, відбиваючись на краплинках легкої водяної імли, а тоді розчинилися, як зіграна нота. Раптом під ногами з’явилися калюжі, а в обличчя дмухнув холодний вологий протяг.
Я розвернувся, шукаючи виходу, а повітря коло мене згустилося й злилося у світлову ляльку, яка стала Джеком Душа-Бразилом. Поки він втілювався, потік у водоспаді трохи вщух, а тоді знову зашумів на повну силу. Миготливий спектр ще раз пробіг повітрям і знову зник. Калюжі замерехтіли, а тоді знову з’явилися. Бразил кліпнув і озирнувся.
— Мабуть, нам сюди, — сказав я, вказуючи на ряд низеньких кам’яних сходинок збоку водоспаду.
Ми обійшли тими сходинками навколо кам’яного обриву і вийшли на яскраве світло над водоспадом. Сходи перейшли в мощену стежку, що вела через порослий мохом горбистий край, і тоді я помітив монастир.
Він височів поміж гладеньких пагорбів на тлі зубчастих гір, які злегка нагадували певні частини Шафранового архіпелагу. Сім поверхів і п’ять веж з художньо оздобленого дерева й граніту в стилі класичних пагод. Стежка від водоспаду перетинала горби й закінчувалася перед велетенськими дзеркальними ворітьми, що виблискували на сонці. Інші схожі стежки хаотично розходилися променями від монастиря і збігали геть через пагорби. Ними йшли одна-дві постаті.
— Ну, тепер видно, чому вони перейшли у віртуальність, — сказав я більше сам до себе. — Тут краще, ніж на Китоспині й Дев’ятому.
Бразил буркнув. Такий неговіркий він був усю дорогу з Акана. Видно, він і досі не відійшов од шоку через те, що Ніколай Нацуме зрікся світу і плоті.
Ми подолали пагорб і побачили, що ворота прочинені досить широко, щоб можна було ввійти. За ними вестибюль з начищеною підлогою із земного дерева й стелею на кроквах вів до центрального саду і дерев, що скидалися на квітучі вишні. Стіни з обох боків були обвішані майстерно колорованими гобеленами, і коли ми дійшли до середини вестибюля, постать з одного з тих гобеленів виплелася й повисла жмутом у повітрі, а тоді опустилася нижче й перетворилася на чоловіка. Він був убраний в такий самий чернечий комбінезон, що ми їх бачили на зречниках у справжньому світі, але тіло мав не синтетичне.
— Чи можу я вам допомогти? — лагідно спитав він.
Бразил кивнув.
— Ми шукаємо Ніка Нацуме. Я його давній друг.
— Нацуме, — Чернець на секунду схилив голову, а тоді знову глянув на нас. — Він саме працює у садах. Я сповістив його про вашу присутність. Гадаю, він за хвильку надійде.