Революция 1917 года глазами современников. Том 2 (Июнь-сентябрь) [FineReader 14]
- Автор: Ненароков Альберт Павлович, Журавлев Валерий Васильевич
- Год: 2017
- Язык: русский
- Жанр: История
Электронная книга - «Революция 1917 года глазами современников. Том 2 (Июнь-сентябрь) [FineReader 14]». Краткое содержание книги:
Бо власть тепер, під час революційного процесу, хоч до неї і тягнуться по інерції деякі жадібні руки, втратила прикмети організованої основи життя і вступила в якийсь хронічний кризис. Бо власть тепер стає безпорадно саме там, де вільно ширяє приватна ініціатива, над якою не тяжить необмежена відповідальність і є змога сміливого почину, чого якраз бракує власті. Бо власть тепер зовсім не творча сила, а скручено її умовами моменту так тісно, що вона мало чим може себе виявити. Бо власть тепер - це не жодний привілей, а тяжкий хрест не на всякі плечі. Взяти її легко, бо вона, як справжня res nullius, лежить просто на дорозі й аж проситься, щоб її взяти - з тим, щоб враз лукаво випорснути з рук, що на неї спокусились, тим-то, щоб удержати її, треба мало не надлюдської сили. Максималізм права й надзвичайно побільшені вимоги до власті та мінімалізм обов’язків, що переходять у вульгарне неслухнянство, в зв’язку з надзвичайно скрутним становищем фінансовим - усе це зробило теперішню власть мало не тінню без жадної реальної ваги. І коли українство наблизилося тільки до такої власті, зараз же на цій дорозі спіткали його ті вовчі ями, яких так густо покопано на кожній стежечці до правопорядку.
Час, коли вийшов перший Універсал, треба вважати апогеєм, до якого дійшов стихійний розмах українського національного руху. «Самочинне», мовляв, українське національне заступництво, сконцентроване в Центральній Раді, стало великою і творчою, організованою і організаційною силою. Це не було українське правительство, як намагались поставити Центральну Раду деякі українські круги, що не розуміли природи її авторитету та впливу. Це було щось, коли хочете, більше од правительства, бо вплив та авторитет Центральної Ради виникали не з примусу, не з того одіуму кожної власті, а з її моральної сили, з абсолютного признання її авторитету, з власної волі, з добровільного обмеження, що наложило на себе само українське громадянство. Це також власть, але така, якої жодне в світі правительство не має і мати не може, хоча мати хоче. Центральна Рада, таким чином, займала надзвичайно вигідне становище - з усіма прерогативами справжньої власті, але без її тернових колючок. Власть ця не була повна вшир, бо підлягав їй тільки той, хто сам того бажав, але була глибока, бо коли вже хто підлягав, то не тільки за страх, але за совість.
Але разом з тим, як ця неформальна власть ширилась і зміцнилась, підступала спокуса й формальної, заснованої на примусі власті. Вперше це виявилось, коли установлено Генеральний секретаріат, а ще більше - з його декларації перед Центральною Радою, і тому-то я вважаю ці події за початок того пониження, того нахилу до спадання, який виразно помічається, поруч загальної реакції, і в українському рухові. Перед Генеральним секретаріатом дві стелилося дороги. Перша була - стати виконавчим органом тієї творчої, організаторської сили, якою була доти Центральна Рада, і тільки внести певний план, певну систему й порядок у той рух, що відбувався до того часу більш стихійно; надати організації й свідомості тому, що йшло від українства просто через те, що нікуди йти було - одно слово, творити ту велику організаційну роботу, через яку сильна зробилася Центральна Рада, тільки розложивши ту роботу на ряд паралельних течій, кожна під орудою відповідного генерального секретаря. Друга, занедбавши цю творчу роботу, побігти за блудним огником державної власті, сісти на коня високої політики й боротьбі за ту власть віддати свої сили. Серед Генерального секретаріату обидва позначались напрями, і, на жаль, переважив останній. Спокуса власті показалась дужчою од веління політичного розуму. Вже відома декларація секретаріату перед Центральною Радою, констатувавши, що українство стоїть на порозі публічної власті, ступила на цю небезпечну і хитку стежку боротьби за непотрібну власть. Центральна Рада пішла за цим закликом, - і боротьба розпочалась.
Здавалося, з одного ж разу українство здобуло тут велику, несподівану перемогу. Порозуміння з правительством 29-30 червня давало заступницьким органам українства, Центральній Раді та Генеральному секретаріатові, формальну власть, робило публічний початок тому фактичному творенню автономії, який досі мав неофіціальну природу й провадився приватними методами й особистою енергією, і готуючись до того, щоб перебрати ту власть на себе, органи українства одійшли од організаційної роботи, випустили з рук ті можливості, які дала їм попередня хвиля. І поки йшла ця перестройка, поки органи нової власті несміливо і недосвідно брались до нових обов’язків, життя круто звернуло з свого шляху. В найбільш відповідальний і тяжкий момент революції, коли не можна було й на хвилину сходити з варти, увагу вартових було одкинуто в інший бік. Спроби переймання власті, умови з правительством, дожидання й хвилювання з приводу подій високої політики - і живчик життя утрачено, а разом і вплив, маліє авторитет. Органи українства випускають потроху керування з своїх рук.