Революция 1917 года глазами современников. Том 2 (Июнь-сентябрь) [FineReader 14]
- Автор: Ненароков Альберт Павлович, Журавлев Валерий Васильевич
- Год: 2017
- Язык: русский
- Жанр: История
Электронная книга - «Революция 1917 года глазами современников. Том 2 (Июнь-сентябрь) [FineReader 14]». Краткое содержание книги:
Отже, коли кризис нібито минув, то не зітхнення з полегкості, що одійшла біда, пронеслося по державі. Навпаки, тривога не перестає і знов стоїть те ж саме непевне запитання - «что день грядущий нам готовит?». Бо вийшли ми з кризису вже не такими, якими стояли напередодні його, бо дорогою по темних, покручених лабіринтах отих важких трьох тижнів багато дечого розгубили, бо не донесли ми до цього моменту навіть того, що найдужче кріпить і сили додає - не донесли віри в те, що йдемо правним шляхом, і надії, що ним дійдемо безпечно до поставленої мети.
Поновлення кари на горло... Обмеження волі слова і зібраннів... Новий тон у заступників власті - новий, власне, у цих заступників, а дуже старий і знайомий по суті... Одверті розмови серед нічних птахів, що враз набрались сміливості й на світ божий повилазили... Ще більш одверта агітація проти українства, довершена вже й чинним способом, що кільканадцять живих людей трупом положив...
І втома, апатія, бажання, аби: як здихатись громадського діла, підмінивши його особистими справами... Ось що стріли ми, вийшовши з кризиса. Не диво, що мало не скрізь зникли бадьорі голоси медового місяця революції, й так багато пугачів пугукає тепер на стріхах спустілої оселі надій, і така сила чорного гайвороння кружляє в повітрі, вичуваючи добру собі здобич... Ми виразно вийшли на поворотку, за якою почнеться, певне, і новий напрям... Реакція прилетіла й дошкульно вичепила нас холодним своїм крилом, - щонайгірше реакція в настроях, яка уторовує путь і справжній, непідробній реакції у вчинках.
Це не важко було наперед угадати. «Величезна небезпека, - писав я три місяці тому, ще по першому міністерському кризисі, - була вже в самий оцій анархії думки, що зросла ще більше, коли почалась анархія вчинків. На вагу покладено самі здобутки революції, долю всієї держави. І страшні тут не ті контрреволюційні елементи, якими так лякають неофіти революції. Далеко страшніші оці самі неофіти, що за старого ладу смирненько корились перед участком, а тепер не знають упину своїм домаганням; ще страшніша ота обивательська маса, що кінець-кінцем рішає долю всяких народних рухів. Контрреволюційні елементи самі по собі не мають сили повернути колесо історії до осоружного ладу, - і вони це розуміють, тому-то й зникли вони так усі одразу з поверху життя. Але допомогти їм можуть самі ж революційні елементи, скоро не здужають серед самих себе побороти анархічних інстинктів і зв’язати самих себе найміцнішими узами громадської повинності. Коли цього не станеться, коли анархія далі поступатиме, то реакція і контрреволюція прийдуть самі собою, навіть без реакціонерів та контрреволюціонерів. Коли не стане ніякого ладу, коли не буде забезпечено елементарних вимог порядку - край революції. Обивательська маса, перелякана анархією, вхопиться за яку хочете соломку, піде за першим-ліпшим капралом, аби тільки він обіцяв їй святий спокій - і матимемо диктатора, Наполеона, нового деспота - кого хочете на вибір» («Нова Рада», ч. 33).
Багато з того, що тут тільки на здогад писано, вже справдилося. Неофіти революції вже показують спину, а обережніші і п’ятами накивали; обивательська маса вже «одчинила фронт» перед реакцією, і в зроблений пролом вже вливається, пре лавою реакція, що враз підвела голову й набрала духу та зважливості. Другий акт російської революції одійшов у минуле, й ми стали дійсно на поворотці, на початку нового акта.
Особливо - ми, українці...
II
Місяць тому сталося порозуміння між заступництвом організованого українства, Центральною Радою та Тимчасовим правительством. Порозуміння досить несподіване, бо всі обставини, од першої делегації до Петербурга та першого ж універсалу Центральної Ради, віщували, навпаки, затяжну боротьбу, а не спокій та злагоду. Централізм державний, як видко було по тих подіях, не збирався так хутко скласти свою зброю, і можна було сподіватись, що він усі сили свої збере й напружить, щоб устояти на старих позиціях. І раптом - склалося порозуміння. Міністри, що не звертали увагу на українську делегацію, як вона була в Петербурзі, самі приїхали до Києва й запропонували згоду і власть. І власне, це, на мою думку, було початком занепаду, спускання з апогею, того високого шпиля, на який піднялось було українство під час опублікування першого Універсалу. Нехай це бринить парадоксально, але саме тінь власті, що промайнула перед органами української національної думки, позбавила її тієї справжньої, хоч і неформальної власті, яку, безперечно, здобула собі вже була й посідала Центральна Рада. Той розпад, що слідом і невідступно йде тепер за властю, позначився зараз же на органах організованого українства.