Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Тут уже почався клопіт із "сотнею УПА", яка, замість [йти] на тили ворожі, продерлася на власні і над вечір другого дня знайшлася в 20 км від фронту. Командир сотні виправдовувався тим, що не може поборювати совєтські танки, "бо там можуть бути українці"! Припертий командиром бригади, признався, що має наказ "друга Омелька" за будь-яку ціну не встрявати в бій. На перший раз дарувалось, із попередженням, що як ще щось подібне повториться, то буде без суду розстріляний… Бідний хлопчина, бо опинився в ситуації без виходу, бо мав аж двох командирів і не знав, чиї накази виконувати…
22 квітня ввечері 3-тя сотня з наказу командира куреня сотника Фурса перейшла в наступ, виперла ворога з його становищ та зайняла залізничну станцію. Взято 12 полонених і, що головне, вагон з тютюном.
23 квітня бригада двома своїми куренями, долаючи незначний спротив ворога, просунулася на 5 км вперед і затрималась, не доходячи до автобану Дрезден — Бавцен. Як і раніше, висимо в повітрі, не маючи безпосереднього зв'язку з німецькими частинами.
У наступі патрулі мотосотні оточили з півтора десятка ворожих піхотинців, які по короткій стрілянині покидали зброю, а їхній командир утік до пивниці і на пропозицію скласти зброю відповідав стрілами з автомата. Над'їхав командир бригади, який наказав взяти живого… Кинуто дві сльозоточивих гранати — не допомогло, душився без повітря, але відповідав стрілами; щойно дві зачепних перервали забаву. Шкода, що цей герой був грузином за національністю: всі груди в орденах — від "Леніна" до "Слави" включно.
27 квітня патрулі, вислані попереднього дня, доповіли, що на передпіллі — великий рух. Шосейний шлях, що веде з Бавцена на Дрезден, заповнений відступаючою піхотою й обозами.
На світанку того ж дня на відтинок 1-го куреня прибув командир бригади та з власної ініціативи наказав наступ 2-й і 3-й сотням. Наступ цей заламався в кулеметному і мінометному вогні ворога, що перейшов навіть до протинаступу, прорвав оборонну лінію 1-ї сотні й почав виходити на тили бригади. Десь перед 8-ю годиною від штабу бригади прийшло донесення, що ворог загрожує вже безпосередньо штабові.
Командир бригади наказав командирам куренів триматись далі, а сам своїм "фольскваґеном" бічними дорогами і полями дістався до штабу. Зібравши всіх, що були під руками, включно до штабовиків і німецьких шоферів (до бригади вже було приділено дві німецьких автоколони), з тією збираниною перейшов у контрнаступ, який провадив особисто, не злазячи з авта. Залишивши понад ЗО забитих, ворог почав відступати, густо застелюючи поле трупами.
По виході на лінію власних сотень, щоб не дати ворогові опам'ятатись, командир бригади наказав перейти в наступ 5-й і 6-й сотням, який провадив особисто поручник Гладич. Ворог не витримав цієї бравурної атаки і почав здаватися. Майже тоді ж, із власної ініціативи, перейшла в наступ і 2-га сотня. Майже все передпілля забіліло простиралами, а то й сорочками, які червоні підносили на багнетах. Пробували комісари і командири червоних стріляти у своїх людей, але всі були знищені ними.
До 11-ї години вранці бригада мала вже такі трофеї: понад 300 полонених рядовиків, 10 офіцерів, переважно молодших лейтенантів, командира дивізії полковника Лілевського, 4 гармати протипанцерні, 5 полкових мінометів, з 20 кулеметів, велику кількість гарматної і рушничної амуніції і понад 200 пар коней з возами, навантаженими різним військовим майном.
Повністю розбито 19-й піший полк 7-ї польської дивізії, у складі якої -25 — 30 % неполяків, і командний склад від командира сотні й вище — не-поляки. Були серед полонених і наші землячки, щось до 50 людей, які ще того ж таки дня увійшли до складу бригади.
Завданням того полку було прикрити відступ дивізії з-під Бавцена. Причиною масової здачі в полон стала неможливість відвороту. Патрулі й частина 1-ї сотні, що лишилися на тилах ворога, з лісків і забудувань вогнем "штурмґеверів" не давали можливості відступу ворожим частинам. Одночасно з нашим наступом над'їхали 6 німецьких "квочок" (автоматичні 37 мм гарматки на опанцерених автах), які значною мірою спричинилися до розбиття 7-го полку (або йдеться про 19-й полк, або про 7-му дивізію. -Ред.).
Після полудня того ж таки дня приїхав до штабу бригади командир [парашутно-танкового] корпусу [Терман Ґерінг" Вільгельм Шмальц] і особисто причепив командирові бригади Залізний хрест, наказавши подати список старшин і козаків для відзначень.