Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
З квітня 1945 р. бригаду завантажено в ешелони і підвезено ближче до фронту, до міста Ґляц (тепер м. Клодзко у Польщі. — Ред.). Під час переїзду до штабу бригади прикомандировано німців — капітана і двох підстарший, які зі свого приділу (купе. — Ред.) у вагоні не виходили і не втручались до жодних справ. Ще в Німеку до бригади почали прибувати старшини із Праги, яких надсилав генерал [Павло] Шандрук, — переважно старі емігранти, — від полковника Дацька — із совєтської армії та масово — протипожежники з Берліна.
У Ґляцу, як і в Німеку, курені вишколювалися за програмою, складеною полковником Дяченком. Німці до справ вишколу не втручалися. Тут же перевів докладну інспекцію обох куренів генерал граф [Гіацинт] фон Штрахвіц, якому, власне, підлягали всі такі бригади. Генерал Штрахвіц знайшов наш вишкіл достатнім і наказав сформувати моторизовану сотню (для якої невдовзі прислав мотоцикли) і бути готовими до виїзду на фронт. Поповнення, яке надходило із Праги, здебільшого не відповідало бригаді. Старшини — старі емігранти — після пару навіть не форсованих вправ хворіли, і їх доводилося відсилати назад. З молодняка 16–17 років вибиралися сильніші фізично, а решту — до Праги. З новоприбулих з Берліна та молодняка із Праги сформовано 3-й курінь. Бригада в той час налічувала до 2000 людей.
12 квітня бригада мала такий склад: командир бригади — полковник Дяченко, ад'ютант — поручник Юрків, командир 1-го куреня — сотник Фурс, командир 1-ї сотні — хорунжий [Володимир] Гончарук, командир 2-ї сотні — хорунжий Максименко, командир 3-ї — хорунжий Дмитренко, старшина для доручень — сотник Арсенів, командир 2-го куреня — поручник [Володимир] Гладич, старшина для доручень — хорунжий Матківський, командир 4-ї сотні — Кириленко, командир 5-ї сотні — невідомий, командир 6-ї сотні — Федоренко, командир 3-го куреня — поручник Старовійт, командир вогневого куреня — не подано, командир мотосотні — хорунжий Іваненко, господарчий відділ — хорунжий Яременко, чота жандармів — сотник Сокальський, чота санітарна — німець-лікар і 6 сестер-українок.
Начальником штабу призначено поручника [Василя] Татарського, який майже два тижні блукав по Німеччині, а до бригади не знайшов дороги.
Майже 100 % бригади складалися з охотників, що були приготовані до найважчих завдань. Як правило, вік стрільців не переходив 23 років. Сотні складалися за принципом земляцтва, наприклад: до 1-ї сотні належали Миргородці, до 2-ї — Лубенці, 3-тя сотня — Чернигівці. Були рої, що складалися не тільки із земляків, але й дуже часто споріднених поміж собою. До своїх відділів вони ставилися з великою любов'ю і кожне завдання намагалися виконувати якнайкраще. Бригада, майже зовсім незалежна у стадії вишколу від німців, стрільцям імпонувала, а постійні похвали на інспекціях приймали як заслужені. Звідти й народилась віра у своїх командирів.
Особливо добре був дібраний 1-й курінь, він був і найкраще вишколений, у 2-му курені вирізнялась 4-та сотня, так звана УПА, бо кадрами були 32 упісти, які долучилися до бригади в районі Ґляца.
15 квітня бригаду зібрано по тривозі, завантажено у три ешелони та відправлено на фронт. У першому транспорті від'їхали штаб бригади, 1-й курінь та мотосотня. Ввечері того ж дня, не доїжджаючи 12 кілометрів до Бавцена (серболужицьке місто Будишин. -Ред.), транспорт було обстріляно кулеметним і гарматним вогнем. За наказом командира бригади 1-й курінь прямо з вагонів пішов у наступ і відкинув ворожі патрулі за перші висоти. Відомості були, що Бавцен оточено, але він борониться.
Майже перед самим виїздом на фронт до бригади було приділено 4 старшини Вермахту — всі з німецьких протипанцерних частин. При штабі залишився майор Мартін. Офіційно вони звалися зв'язковими і як такі не втручалися до вишколу, а пізніше, вже на фронті, - й до бойових наказів. Взагалі зі своїми німцями бригада не мала клопоту, бо навіть за такими дрібницями, як горілка, мусіли звертатись до командира бригади, бо без його підпису не могли отримати з магазину.
Завданням бригади було втримати зайняті позиції і не допустити до розширення прориву. Бригада ввійшла до складу корпусу "Герман Ґерінґ". Упродовж ночі стежі устійнили перебіг фронту ворога й пов'язались із сусідами. Бригада двома куренями зайняла становища, 3-й був у резерві. Ворог тримався пасивно, і тільки час від часу його танки гарматним вогнем обстрілювали район розташування бригади.
17 квітня бригада отримала наказ сильними відділами повести розвідку в напрямку Бавцена і пов'язатись із німцями, що боронилися в оточеному місті. Завдання це було доручене 4-й сотні УПА (неофіційна назва. -Ред.), мотопатрулям і 2-й сотні. Його виконав патруль 2-ї сотні, яка, знищивши два танки Т-34, прорвалася в Бавцен, з якого припровадила двох німців із "фольксштурму", що обороняли місто.