Фантастика Всесвіту. Випуск 4

Меренсія, виявивши чоловікове марнотратство, не змирилася з цим чаклуванням. Кашаса й гультяйство — невиліковні чоловічі вади; розумна, добра жінка повинна не викорінювати їх, а обмежувати; вона так і вчинила наприкінці тижня, прочитавши чоловікові добру молитву за таке марнотратство: мало того, що тягається, то ще й тринькає гроші, мов якийсь полковник. А спіймавши його на гарячому, коли спробував украсти заощаджені ціною таких поневірянь кошти, вона вдалася до випробуваного способу: потасувала його, віддухопелила. Присмирнілий гончар, зцілений від згубної пристрасті, повернувся до своїх колишніх звичок; щодо кашаси, то тут більша воля, а от щодо гульок поза домом, то тільки в неділю. І все розв’язалося щасливо.

Епіфанія снувала від річки до лісу, від халупи Котіньї до рубаної хати Збуй-Вік і Бернарди, від складу з какао до армазему турка і все поверталась до кузні; заспокоювалася, побачивши, що Кастор кує залізо й латунь, що ніяка суперниця не зазіхає на нього, не метляє біля нього спідницею.

Негритянка не признавалася, не подавала й знаку, але катувалась, душу їй гризли ревнощі, коли запідозрила, що він зійшовся чи ладен зійтися з іншою: кохатися з Факелом — заповітна мрія цієї перелітної пташки. Епіфанія казилася через Далілу, цю зухвалу смердючку.

Поки тривало ясне, погідне літечко, було легко сміятися, легко прощати. Та настала зима, темна, холодна, сумна. Обозів, щоправда, побільшало, гроші потекли щедріше. І все ж стало несила терпіти грязюку й мряку, а особливо молодецтво коваля Кастора Абдуїна, бабія, негра-перелесника.

Коли хирлява Котінья відмовилася від нового ебо — не люблю, як чоловік тримається жінчиної спідниці — і вирішила податися кудись на храм, — адже в червні празник святого Антонія, і святого Жоана, і святого Педро, трьох її улюблених святих, — Епіфанія загорілася:

— І я з тобою!

— Тобі що, Факел набрид?

Сказала, що набрид, а потім похопилась:

— Це я йому набридла. — Задумалась, втупивши погляд у сльоту. — Він ніколи не казав, чи я подобаюся йому.

Як відомо, вона передумала й не поїхала. І Котінья передумала. Почувши, що негр має намір святкувати день святого Жоана, вона запропонувала свої послуги: приготує традиційну женіпапову наливку — падалиця марно гниє під деревами.

— А ти хіба вмієш?

Атож, її навчили черниці в монастирській трапезній, у Сан— Кристовані, вона родом з цього сержипанського міста.

— Як, ти була послушницею в монастирі? — здивувався Кастор.

— Хотіла стати, але не змогла. — У співучому голосі тужлива нотка. — Давали притулок і харчі, щоб я прислужувала. Проте брат Нуно, португальський чернець, який щодня приходив правити службу Божу, підбив мене на гріх. — Додала з видимим смутком: — Добрий був коханець, дай Бог йому здоров’я! — Зітхнула на спомин про ту благословенну пору, коли жила, мов та абатиса: церковне вино й свячена проскура. — Проте сестрички застукали нас, і мене вигнали втришия.