Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
— Такий забрьоханий, що й масті не розбереш, білий він чи чорний.
А може, рябий. Ага, ось одна чорна пляма на грудях, а друга ось, на голові. Поглянь, а він досить гарний.
— Гарний?!
Кастор глузливо засміявся: в цієї Епіфанії просто золоте серце, вона хоч жінка свавільна й вередлива, зате добра, жаліслива, як ніхто. Поманила пальцями, покликала лагідно цього приблуду:
— Ходи сюди, горюхо.
Собака ледве звівся на ноги, пришкандибав. Загавкав гучніше, заметляв хвостом: угрівся біля вогню, втамував спрагу й голод, сподобився ласки. Віднині його так і кликали — Горюха.
Окрім Епіфанії, що зналась на ворожбі та релігійних обрядах, ніхто так і не здогадавсь, звідки в цьому закутні взявся пес. Прибився — і край. Ніхто його не шукав, не заявляв на нього прав. Факел думав, що собака втече, аж ні. Раніше безпритульний, а нині хазяйський. Пес уподобав дім, став другом людини, віддався під її руку.
Епіфанія вийшла на поріг майстерні. Надворі мрячило — хоч би клаптик чистого неба вгорі. Поскаржилась:
— Отут, у грудях наче щось давить. Може, хто наврочив. А що, може бути.
Факел теж кілька днів був сам не свій, і він хотів усе з’ясувати.
— По-моєму, в тебе на душі коти шкребуть. Коти…
Ранок без сонця, без променя світла, без крихти тепла. Епіфанія перебила його:
— От же ж глушина, навіть на святого Жоана не гуляють!
Він збирався з’ясувати все до кінця.
— Я знаю, що ти намислила — тікати.
Епіфанія підступила до Кастора, погойдуючись усім тілом, шия і груди оббризкані дощем. Стала перед негром, закинула на його широкі плечі руки й мовила жалібно й вередливо:
— Ти зовсім не цікавишся мною.
Свавільниця вигнулася тонким станом: знала свою силу й владу над своїм дружком. А йому, перш ніж заперечити, треба було зібратися з думками.
— Чого ти прагнеш, то це подратувати мене, збудити в мені звіра, посміятися з мене. Що ж, як то кажуть, вольному воля. Знайомство наше коротке й щастя не вічне, сама не раз казала. Пригадуєш? Тільки не кажи, що я не цікавлюсь тобою.
— Ти не цікавишся нічим. Тобі не подобаюся ні я, ні інша. Ось коли закохаєшся по-справжньому, тоді віділлються тобі мої сльози. — Її руки оповили його шию.
— Як ти можеш таке говорити? Хіба ти не подобаєшся мені? Невже не бачиш, не відчуваєш?
Вона відчула, як він наливається жагою.
— У ліжку я тобі подобаюся, це правда. Я, Зулейка, Бернарда, Даліла, навіть Збуй-Вік, та хто тобі не подобається? Геть усі шаленіють за Факелом, починаючи з мене. Кажуть, що і в Такарасі те ж саме. Знаєш, хто ти?
Тіло до тіла, обоє так і пашать, хто тут сильний, хто слабкий?
— Зайвий раз переконуюсь: ти як був дитиною, так і лишився, без царя в голові. Але все це тільки видимість. Насправді ти диявол.
— Ти так і не відповіла мені: тікаєш звідсіль?
Не розмикаючи обіймів, Епіфанія відхилилась назад.
— Вирішив допитатися? Так ось, щоб на святого Жоана та не стрибати через багаття, не смажити кукурудзи, не їсти мамалиги, кадрилі не танцювати, такого в моєму житті не бувало. — Вона визирнула надвір, на хвищу, на свинцеве небо. — Настав червень. Для мене нема свята більшого за день святого Жоана.
Стояла зажурена, відчуваючи порожнечу в грудях. Щоб заспокоїтися, знову вийшла на поріг, але й під дощем пашіла, як горн, жар палив її, і вже не обходило, хто з них поступиться перший.
— Не думала застряти тут надовго, це ти зав’язав мені світ. Але ти ніколи не просив мене залишитись.
— А ти цього хотіла?
— На все в тебе відповідь, ти сам сатана у плоті. Я в’же домовилася з Котіньєю кудись податися, але нехай уже, задля тебе я ладна забути про святого Жоана.
— Так він тобі подобається?
— Над усе на світі!
Вона так любила це все: палахкотливі багаття, солодкий батат, зелена кукурудза, каструлі з мамалигою, кукурудзяні пироги з медом, женіпапова наливка, кадрильні колінця, — і вона цього заслуговувала. Як і всі інші.
— Можеш їхати на святого Жоана у виселок більший, людніший. Але щоб знала: святого Жоана відзначатимуть і в Великій Пастці.
— А хто це влаштує? Ти?
— Я теж шаную цього святого і теж хочу повеселитись.
— Ти влаштуєш свято для своєї негритяночки?
— Для тебе і для всіх.
— Негр — майстер на всі руки. Я хочу одного — все побачити.
— Неодмінно побачиш.
Епіфанія обм’якла в його обіймах, затрепетала, як рибина в сітях.
— Я вся розбита, зламана: ти обсотуєш мене, зачаровуєш поглядом. Ти — Ешу Елегба, ти гаспид.
— Я Кастор Абдуїн, по-вуличному Факел, так мене прозвали дівчата. Як тобі, твій слуга покірний?