Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Бібліотека Міжнародного часопису «Проблеми філософії права»
- ISBN: 978-966-8058-37-0
- Жанр: право
Электронная книга - «Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія». Краткое содержание книги:
Монографія адресована спеціалістам і широкому колу читачів, зацікавить як вчених-юристів, так і практиків, зокрема суддів, студентів-правників, які прагнуть фундаментально осмислити світ права, зокрема правосуддя.
Відтак, під правосуддям слід розуміти спосіб розв’язання спору про право, яким захищаються права і свободи суб’єктів права (фізичних осіб, юридичних осіб, держави, суспільства): а) на підставі закону та принципів справедливості, рівності, свободи і гуманізму; б) на постійній і професійній основі спеціальними органами державної влади — судами, акти яких забезпечуються авторитетом держави.
Деталізуємо запропоноване визначення.
Правосуддя, у першу чергу, є спеціальним способом вирішення правового спору. Ми виходимо з того, що першопричиною виникнення права є соціальний конфлікт. Якщо уявити собі повністю безконфліктне соціальне середовище, то у ньому не існувало б необхідності у праві.
У вітчизняній літературі цілком обґрунтовано зазначається, що виникнення та розвиток права первинно пов’язані з визріванням та конкуренцією численних і різних соціальних потреб, у тому числі з потребою соціуму в досягненні гармонії, справедливості, стабільності, у зменшенні соціальної напруги, в подоланні людських вад і суперечок. Власне, саме соціальна конфліктність становить онтологічне підґрунтя виникнення та існування права. При цьому конфліктологія виходить з того, що конфлікт є нормальним явищем суспільного життя, обумовленим діалектикою соціального розвитку, природним феноменом складного і суперечливого світу[812].
Крім того, слід особливо підкреслити, що право — це єдиний регулятор суспільних відносин, який має у своєму розпорядженні спеціальний інструментарій для мирного розв’язання конфліктів. Цим інструментарієм є судовий спосіб вирішення конфліктів, який, на відміну від інших способів, тісно пов’язується з авторитетом держави та можливістю здійснення легального примусу. І цей спосіб, за умови дотримання ним певних змістовних вимог, називається «правосуддя».
Тож зупинимось докладніше на змістовних характеристиках правосуддя. У запропонованому нами визначенні наголошується на спеціальних ознаках правосуддя, які полягають у тому, що правові спори будуть розглянуті та вирішені не лише формально (на підставі норм чинного законодавства), а й з чітким дотриманням пануючих у певному суспільстві уявлень морально-правової спрямованості, а саме на підставі правових принципів справедливості, рівності, свободи і гуманізму. При цьому вказані принципи на практиці повинні мати більшу регулятивну та юридичну силу, ніж норми чинного законодавства, зміст яких у деяких випадках може суперечити змісту зазначених принципів.
Як вірно вказує С. Максимов, право не існує в готовому вигляді в законі, з якого його можна безпосередньо отримати. Суддя пов’язаний законом. Проте закон має бути співвіднесений з визнаними у даному суспільстві принципами справедливості і з природою речей, тобто справедливістю у конкретній ситуації. Якщо законом враховуються можливі життєві обставини, то правосуддям — певні фактичні життєві обставини. У результаті відбувається наповнення належного моментом сущого та збагачення сущого належним[813]. Натомість сліпе слідування букві закону робить судовий розгляд спору і його результат законним, але не правосудним. Як говорили з цього приводу у Стародавньому Римі, summum jus, summa injuria[814].
Іншими словами, правосуддям є лише та діяльність суду з вирішення спору, яка не тільки відповідає вимогам закону, а й відповідає вимогам справедливості, рівності, свободи та гуманізму.
Остання частина запропонованого вище визначення вказує на суб’єктний склад правосуддя — тобто на суди, які на постійній і професійній основі приводять у дію цей спосіб вирішення правових конфліктів. Зважаючи на це, правосуддям може бути визнана лише та діяльність з вирішення юридичних спорів, яку здійснюють спеціальні органи державної влади, що уособлюють собою судову владу.
У зв’язку з визначенням суб’єктного складу правосуддя слід зауважити, що за кількісною ознакою суб’єкти судової влади поділяються на індивідуальні (суддя) та колективні (суд). Можливість уособлення конкретною посадовою особою (суддею) усієї судової влади в державі (персоніфікація влади) характерна саме для судової влади[815]. Більше того, у суб’єктивному розумінні відправлення правосуддя є «зовнішнім виразом волі судді у практичній діяльності суду»[816].
812
Герасіна Л. М., Панов М. І. Проблеми правової конфліктології: феноменологічний, гносеологічний та праксеологічний аналіз. — X., 2004. — С. 10, 16.
813
Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. — X., 2002. — С. 186.
814
Занадто точне виконання норм права породжує найвищу несправедливість (латин.).
815
Смородинський В. С. Судова влада в Україні (загальнотеоретичні проблеми): Автореф. дис… канд. юрид. наук. — X., 2001. — С. 11.
816
Цихоцкий А. В. Личностные качества судьи в системе обеспечения эффективности гражданского судопроизводства // Актуальные проблемы процессуальной цивилистической науки. Материалы науч. — практ. конференции. — Саратов, 2003. — С. 20.