Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія

Звернемося до робіт, в яких правосуддя розуміється ширше, ніж здійснення розгляду справ у судах. Так, сучасний російський вчений О. Закомлістов розглядає правосуддя саме з позицій природного права, при цьому він вважає, що особливістю правосуддя є те, що воно є публічним способом міркування про право і неправо і поєднане з оцінкою обставин, подій та фактів[802].

Розставлені вченим наголоси є співзвучними з напрямком головної нашої тези при обґрунтуванні власного підходу до розуміння правосуддя, а саме про те, що правосуддя — це не зовнішня (формальна), а внутрішня характеристика певної судової діяльності, що детермінована досягненням мети, якою виступає справедливий захист прав суб’єктів.

Схожою є позиція О. Лєйста, який вбачає у правосудді неупереджене і справедливе вирішення спорів[803].

Оригінальний підхід до розв’язання цієї проблеми демонструє російська дослідниця О. Мізуліна, на думку якої правосуддя не є видом або методом державної діяльності, не є воно і частиною процесуального права, а тим більше державною функцією. Правосуддя — це право людини на суд, незалежний від держави та особистих прихильностей суддів, адже лише такий суд здатен гарантувати їй право на свободу[804].

Незважаючи на свою прогресивну антропологічну спрямованість, це визначення має суттєвий недолік: правосуддя — це, передусім, певна діяльність суду з розгляду спору, а вже потім, в одному із своїх вимірів, воно виступає у формі суб’єктивного права людини на захист своїх прав.

На наш погляд, не слід ані заперечувати значення держави у процесі правосуддя (як це робить О. Мізуліна), ані применшувати його значення (як це робить О. Закомлістов) хоча б з огляду на те, що суд, здійснюючи правосуддя, не перестає бути органом державної влади і тому виносить рішення від імені держави, виконання яких забезпечується державним авторитетом.

У ракурсі збалансованості «природничих» та «державницьких» аспектів у розумінні правосуддя імпонує позиція А. Цихоцького, який розглядає правосуддя як вид державної діяльності, що є засобом підтримання (захисту) нормативів рівності та справедливості[805].

З іншого боку, правосуддя має здійснюватися не лише на підставі уявлень про справедливість, а й з урахуванням вимог чинного законодавства, в іншому випадку воно може перетворитися на свавілля, адже справедливість, як і будь-яка інша оціночна категорія, є надзвичайно суб’єктивною у процесі свого тлумачення стосовно конкретної ситуації. В цьому плані вдалим є підхід В. Ярославцева, згідно з яким правосуддя в матеріальному сенсі є здійснення законності і справедливості[806].