Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія

Правосуддя і судова правотворчість тісно пов’язані між собою, що виражається в існуванні системи взаємозв’язків між ними. Зв’язки між цими двома вельми складними для наукового аналізу явищами носять об’єктивний характер, оскільки і правосуддя, і судова правотворчість є безпосередньо похідними від діяльності суду, судової влади. Здійснення правосуддя є первинною функцією суду, водночас при відправленні правосуддя суд може за певних умов займатися ще і правотворчістю.

Зважаючи на це, завданням цього нарису є з’ясування змісту взаємовпливу правосуддя і судової правотворчості.

Проблематика взаємодії правосуддя і судової правотворчості є надзвичайно плідною для її наукової розробки, що пояснюється багатоаспектністю зазначених явищ та їх важливістю для належного функціонування всього механізму правового регулювання. Однак і у вітчизняній, і у російській теорії права на сьогодні відсутні будь-які спеціальні дослідження з вказаних питань. Втім, це є природним, зважаючи на те, що рівень теоретико-правової дослідженості правосуддя і судової правотворчості (навіть як окремих правових явищ) наразі перебуває лише на стадії початкової розробки.

Поверхове ставлення до необхідності з’ясування сутності правосуддя і судової правотворчості є наслідком радянської наукової традиції. Тому до початку 2000-х років вказані поняття взагалі «випали» з умовного кола питань, що досліджувалися теорією права. Передусім це стосується дефініцій правосуддя і судової правотворчості. Відсутність чітких і обґрунтованих підходів до визначення того чи іншого явища демонструє, зокрема, неналежний рівень його вивчення. Адже «в юриспруденції, як і в будь-якій науці, завдання визначення (дефініції) як логічної операції над поняттями полягає у тому, щоб розкрити зміст цих понять шляхом вказівки на основні, істотні ознаки предмету, що вивчається, які відрізняють його від інших суспільних явищ і виокремлюють з числа правових»[795].

Не буде перебільшенням зазначити, що наука починається з розробки її понятійно-категоріального апарату. Адже саме в категоріях і поняттях у логічній формі відображаються накопичені знання про те чи інше явище. За мірою збільшення інформації про предмет дослідження система категорій і понять, яка відображає та закріплює цю інформацію, перебуває у постійному процесі розвитку: узагальнюється, виводиться на вищий ступінь узгодженості, розширюється і уточнюється. Досягнувши певного рівня, категоріальний апарат науки, по-перше, фіксує у системі категорій і понять наявні знання про певний предмет і стає надійним фундаментом для подальших його досліджень; по- друге, починає відігравати роль своєрідного критерію логічності, несуперечливості, раціональності нових знань про предмет дослідження; по-третє, сам стає предметом вивчення з метою власного удосконалення.