Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
Ми беремо слово «борги» в лапки, тому що Україна нічого Росії більше не винна. Після анексії Криму у березні 2014 року, після розпочатої диверсійної війни на сході України по жодним міжнародним нормам Україна Росії нічого не винна. Більше того, український уряд зобов’язаний висунути позов проти Росії. Якщо підрахувати розмір нанесеної на даний момент шкоди, вона виявиться набагато більшою за газову заборгованість України в декілька мільярдів доларів (за підрахунками «Газпрому»). Що швидше Кабінет Міністрів України це усвідомить, то легше буде протистояти агресії.
Путін все розрахував. Жоден агресор не планує довгої облоги — тільки бліцкриг. Путін — не виключення (в цьому він також нічим не відрізняється від Гітлера). Він стрімко захопив Крим, провів референдум та оголосив про анексію. Стандартний західний політик витратив би на це місяці м’якої політичної гри. Але у Путіна немає грошей на довготривалу облогу. Тільки на бліцкриг. На газовому фронті — свій бліцкриг. Звернемо увагу, що рахунок завжди йде на дні: президент Путін, прем’єр-міністр Медведєв та керівник «Газпрому» Міллер вимагають сплатити борг за газ «до кінця тижня», «до кінця місяця»… Про відстрочку на рік-два не йдеться — адже Путін не розпоряджається таким часом. Мета Росії — проковтнути Україну. Це можна зробити тільки за допомогою танків та літаків, можливо, за допомогою газу. Можна поєднати і те, й інше. А танки й літаки мають свою ціну. Ці гроші Росія планує отримати від України у вигляді «газового боргу».
Україна ніколи в своїй історії не перебувала, як нині, у центрі світової уваги. У своєму протистоянні з Росією вона воістину завоювала симпатії всього людства (окрім проросійської його частини). Поки що Україна протистояла Росії ізольовано. Зрозуміло, у такому двобої із сильним супротивником Україна не зможе перемогти. А союзником НАТО вона не поспішає ставати, побоюючись ризику великої війни.
Але зупинити Путіна можна без жодного пострілу солдата НАТО — через жорсткі економічні санкції. Зрозуміло, ці санкції не можуть не призвести до економічних ускладнень в Європі, зокрема й до перебоїв в постачанні російського газу. Проте, європейські економічні труднощі, викликані введенням санкцій проти Росії, — копійчані втрати у порівнянні з майбутніми проблемами, спричиненими війною з Росією. Ціни на нафту та газ, рівень світових біржових індексів та курси валют тоді вже нікого не хвилюватимуть. Якщо зараз багато хто думає, що це неможливо, вони не одинокі: у 1938 році весь світ вважав так само.
Висновок
Упродовж останніх місяців ми стали свідками того, як відстоювала свою незалежність Україна. Вона її відстояла, поки що, сьогодні… Вона може перепочити, їй це необхідно для перегрупування сил, формування уряду, створення армії, підняття економіки. Разом з Україною може передихнути для подальшого переосмислення решта світу. Однак перепочинок не довго триватиме, тому що головним завданням Путіна все одно залишиться захоплення України. «Український комплекс» Володимира Путіна тепер можна зрівняти хіба що з «польським комплексом» Сталіна та з антисемітською параноєю фюрера.
Рушивши на схід України після бліцкригу в Криму, Путін, звичайно, очікував одержати таку ж легку перемогу. Спочатку здавалося, що все просувається швидко й без проблем. Згодом усе загрузло: Україна показала, що капітуляція не входить до її планів. А план бліцкригу на материковій Україні ґрунтувався на тому, що Україна капітулює ще до президентських виборів, призначених на 25 травня 2014 року. Однак Україна чинила опір: як могла, як уміла, без армії (якої не мала), без техніки (яка давно заіржавіла), без доктрини (яка може бути в Україні доктрина у війні з Росією?). Уявіть собі, що Чехія, що добровільно розсталася зі Словаччиною, раптом збере армію й піде війною на Словаччину, щоби виправити «історичну помилку». Повна маячня. Реальність даної маячні полягає в тому, що Україні ніхто не почне надавати допомогу доки, по-перше, Росія не розпочне повномасштабну агресію; а по-друге, поки українці не почнуть гинути тисячами; по-третє — доки не почнуть гинути сотнями та тисячами російські військовослужбовці. Тільки після цього Україні нададуть допомогу, однак не озброєнням. Що завгодно, тільки не зброєю. Повітряної, морської, а тим більше сухопутної присутності НАТО до літа-осені 2015 року Україні не бачити.
Якщо міркувати холоднокровно (що дуже складно), то чим довше триватиме протистояння російській агресії в Україні, чим довше Україна триматиме удар, тим більше часу НАТО матиме для того, щоби зібратись з силами та переосмислити той новий світ, у якому ми опинились після окупації Криму. Оскільки історія ХХІ століття тепер розділилась на «до» та «після» Третьої світової; або на «до» та «після» березня 2014 року (за умови що нам вдасться уникнути війни, завдяки Україні, оскільки російськими пострілами сьогодні розбудили лише її, решта світу поки що спить).