Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
Діями Путіна стурбовані чи обурені європейські політики, американські конгресмени та сенатори, співробітники Держдепу й експерти, не кажучи вже про багатоголосу російську опозицію, криками якої переповнений інтернет. Проблема тільки в одному: розуміння є, а от можливостей впливати на Путіна немає. З аналогічною проблемою демократичний світ зіткнувся у 1938–1939 рр. Всі розуміли, що в Німеччині при владі лиходії. Проте не знали відповіді на головне питання: що робити? Цивілізованих інструментів тиску на Гітлера не існувало, а для військового втручання не вистачало сил. Сьогодні, на відміну від 1938–1939 років, демократичний світ володіє військовим потенціалом, проте не має політичної волі використати хоча б мирні інструменти тиску (наприклад, санкції). Звичний стабільний комфорт для Європи цінніший за ризики, принаймні поки що.
У березні 2014 року Європа та США вважали, що кримська проблема сама собою розсмокчеться. Але за кілька місяців довелось платити життями майже 300 людей: 17 липня збили малайзійський авіалайнер. Російські диверсанти помилились: в літаку не було жодного українця. Якби збили український транспортний літак, тріумф «сепаратистів» не знав би меж. Однак літак виявився іноземним. Кабінет міністрів Росії (зокрема й міністр оборони Шойгу) мусили встати, щоби вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання.
Як цинічно промовив Путін, якби не велися бої у східній Україні, не збили б літак. Можна перефразувати: зупинили б агресію Путіна у березні 2014 року, не довелося б виторговувати останки збитого малайзійського лайнера.
Проблема відновлення миру в Європі тепер посилюється ще й тим, що Путіну не можна вірити, з ним не можна домовитися: пообіцявши та підписавши, він все одно при першій же нагоді обдурить, як у березні 2014 року з Кримом. Як Термінатор з однойменного фільму за участю Шварценеггера, Путін не відступить, не зупиниться та не заспокоїться, поки час не змете його. Путін та його оточення живуть в іншому світі, якого більше немає. Нинішній президент Росії 14 років підбирав, збирав навколо себе подібних собі людей, однодумців, переважно з КДБ-ФСБ. Сьогодні їх багато на всіх рівнях. Фронт боротьби за кордоном забезпечують міністр закордонних справ Сергій Лавров та представник Росії в ООН Віталій Чуркін. Ідеологічний фундамент в Росії відбудовують В'ячеслав Сурков та Дмитро Рогозін. Їх підтримують фашисти та комуністи. Вони в мить пробачили Путіну всі його гріхи: корупцію, злодійство, що заохочується урядом на всіх рівнях, та антинародну політику в цілому — заради шансу відродити імперію та повоювати зі світом.
Розпочавши антизахідний та антиукраїнський похід, Путін знайшов підтримку широких верств російського суспільства, одна частина якого з ностальгією згадує СРСР, а інша — з плебейською пожадливістю мріє про імперію. Амбітне бажання бути не Російською Федерацією, а Російською імперією не чуже й тим, хто в Росії багато років вважав себе політичною опозицією. Навіть колишній глава ЮКОСу Михайло Ходорковський, який відсидів у путінській в’язниці 10 років, і головний політичний опонент Путіна в Росії Олексій Навальний при всій своїй критиці Путіна заявляють, що Крим анексували справедливо і він має належати Росії.
Вже декілька разів у різних варіантах, зокрема від високопоставлених осіб й особисто Путіна (на економічному форумі в Санкт-Петербурзі 23 травня 2014 року) ми чули про «новий порядок», який має запанувати в світі. Востаннє про «новий порядок» у Європі говорив Гітлер та його товариші-однопартійці. Не випадково навіть принц Чарльз, який зазвичай не втручається в політику, порівняв Путіна з Гітлером. Путіна більше нема з ким порівняти. Він ввійде до історії — як російський Гітлер.
Аналогія з діями Гітлера у 1938–1939 роках та сьогоднішніми діями Путіна очевидна. У березні 1938 року Гітлер ввів війська до Австрії, за кілька днів провів референдум, отримав 97 % «підтримки» й проковтнув Австрію. У вересні 1938 року він ввів війська в Судети, провів референдум, отримав 99 % голосів «за» та анексував Судети. Варто зазначити, що і аншлюс Австрії і приєднання Судет на Нюрнберзькому процесі інкримінували нацистським лідерам як злочини, хоча обидві анексії в цілому здійснили без жертв та за погодженням переважної більшості населення приєднаних територій.