Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник

Блюртмель випустив з ванни трохи води, долив теплої, а тоді попросив його поворушити ногами; у воді робити це справді приємно, ноги стають легенькі, прудкі і, мабуть, такими й залишалися б, якби в усьому тілі не сидів свинцем «Блетхен»... Прудконогий директор музею, прудконогий... Ні, не міністр, та, може, бодай заступник міністра. Птахи на тлі сірого неба з оманливо білими хмарами, цими ідилічними образами, що їх вони завдячують електростанціям... Все це пливе, пропливає, наче творіння самого Всевишнього,— біле, спокійне, мінливе, а насправді ж суне воно із Гетціграта і народжується, либонь, з вугілля, що залягало під Айкельгофом, створене теж самим Всевишнім, щоб потім із нього постали хмари господні... День іще досить гарний, а його вже так романтично огортають сутінки. Сьогодні навіть пощастило загледіти ластівок; з горобиних ластівки йому особливо до вподоби, а ще дужче — чорні щурики, ці спритні й гарні птахи, вмілі й кмітливі. Одначе його улюбленці —«планеристи»: кані, соколи, яструби. Він любить тих соколів, що й досі живуть на вежі. Куди ж вони полетять, якщо справдиться пророцтво Корчеде? Ледь помітний змах крильми — і вони вже ширяють, пливуть у високості... Та знов і знов думки його повертаються до сови, що злетіла, як почало смеркати, з вежі й, нечутно, плавно змахуючи крильми, полинула до узлісся. Іноді на очі йому трапляються й голуби з Комерцового голубника. Дивно, але голубів він не любить; не любить їхнього воркотіння й туркоту, коли вони висиджують яйця у нішах мурів, не любить спостерігати, як вони літають, і він, задивляючись у сірий, заснований білими пасмами чотирикутник неба, що видніється з вікна ванної (Блюртмель час від часу мацає йому пульс і киває головою, що має означати: «Хвилюватися нема чого»), питає себе: «Чому я віддаю перевагу хижакам?»

Він би до решти днів своїх спостерігав, як літають птахи, пив чай, дививсь, як дружина плете, слухав, як вона по-своєму, навдивовиж по-дилетантськи і «сповнено», за її ж виразом, грає Бетховена... А тепер у нього не тільки отой величезний, безглуздий кабінет у «Блетхені», а й ще один, також величезний, безглуздо величезний, і обидва треба «заповнити своєю особистістю», а він навіть не знав, що дочка чекає дитину, і мусив почути цю новину саме від Бляйбля, який вичитав її в спортивному розділі. Отже, буде нащадок, хоч і не юний Тольм, а всього лиш Фішер. Принаймні в одному сумніву нема: юний Тольм уже є, звуть його Гольгер, і цей факт раз у раз наводить його на дивні розмірковування з приводу спадщини. Якщо Рольфа вони порішать як відступника, а самого його — як новообраного голову правління, то тому семирічному хлопцеві, прямому Рольфовому спадкоємцеві, дістанеться ласий шматочок — тому самому хлопцеві, якого він уже гри роки не бачив, з яким, коли той ще тільки ходив пішки під стіл, годував у парку, як тепер із Кіт, качок. Годував качок... І ось йому вже не радять навіть качок годувати. Таке рішення ухвалили після того, як недавно з виводка, що так чарівливо мережив темну водяну гладінь, якось досить чудно випливла качка, рушила до берега, а з кущів вискочив отой молодий охоронець Гендлер, закричав: «Ховайтеся! Ховайтеся!» — пхнув його з Кіт на траву, сам упав поруч, тоді як качка — вона була, як з'ясувалося потім, дерев'яна — завершила свій чудний шлях біля купини під берегом і ще чудніше закрутилася на місці. Гендлер подумав, що то плавуча міна, замаскована під качку чи схована в качку. Добре, що це було не так, але охоронець все ж провів детальне розслідування, внаслідок якого дівчина з кухні, обливаючись слізьми, розказала всю правду. Ту дерев'яну качку вона випадково знайшла в підвалі, помила її й «пустила поплавати» — просто так, мовляв, задля жарту. І він, Тольм, ледве вмовив їх, щоб дівчину не виганяли й не давали повідомлення в пресу — адже тою ідеєю, тою вигадкою хтось може, як-не-як, скористатися. Відтоді качки вже не викликають у нього довіри, а тепер починають навіювати підозру вже й птахи, якими він милувався б і милувався. Адже не секрет, що можна наробити механічних птахів із дистанційним управлінням, начинити їх потужною вибухівкою, підняти з тією бідою в залізних черевах у повітря і спрямувати у відчинене вікно. Про ластівок щодо цього не варто, мабуть, і говорити, про горобців та ворон також, а от голуби — це справа інша. Лелеки, дикі гуси... Цілі зграї птахів, і всі до одного механічні, всі начинені бідою, тож він дав себе вмовити й саме перед Бляйблем заявив: «Тепер уже не можна довіряти навіть птахам небесним». На що Бляйбль відповів: «Як і тортам, що їх присилає тобі додому пекар». Так, після пригоди з тортом на Пліфгерів день народження вони замовляють собі торти тільки вдома, і їх печуть коли й не під наглядом, то принаймні з дотриманням суворих застережних заходів.