Легенди Львова. Книга друга

Відміна

У густих лісах у печерах та дуплах жили богиньки або лісниці. Це були волохаті жінки з довжелезним волоссям, вбиралися вони у якесь старе брудне дрантя. У сонячні дні вони любили вигріватися на галявинах, а вночі прокрадалися на людські городи і крали усе, що під руки попало — капусту, буряки, горох, біб. Живилися вони також ягодами, а взимку, коли їм бракувало запасів, наготованих з осені, лизали живицю на соснах.

Інколи богиньки викрадали людських дітей, а на їхнє місце до колиски клали своїх. Правда, не до кожної дитини богинька мала змогу підступити, а тільки до тієї, котру викупали, а воду після купелі вилляли після заходу сонця. Хто про це знав, то виливав воду або перед заходом сонця, або вже наступного дня. Також не можна було купати дітей у п’ятницю.

У Брюховичах молодим господарям так допекли своїми грабунками богиньки, що вони звернулися за порадою до знахарки.

— Богиньки люблять все яскраве, — сказала знахарка. — Підкиньте їм на городі одного червоного чобітка.

Так вони й зробили. Богинька, яка прийшла до них красти моркву, побачила чобіток і взялася примірювати. Ноги у богиньок маленькі, і вона спочатку запхала у чобіток одну ногу, а потім і другу. Смик, смик — витягти не годна. Так вона й пролежала безпорадна до самого ранку, коли її знайшли господарі.

Богиньку зв’язали, привели до хати і посадили на лаві. Заки вони не придумали, що далі з нею робити, то вирішили спочатку поснідати. Та тільки господар сів до столу і взявся за ложку, як богинька почала собі щось мрукати:

— Гм, гм, гм, гм...

— Що ти там мрукаєш? — озвався господар.

— Що мрукаю, те мрукаю.

А коли до столу підсіла й господиня і, перехрестившись, стала їсти, богинька захихотіла.

— Чого ти хихочеш? — знову спитав господар.

— Чого хихочу, того хихочу.

Але господарям уже й ложка до вуст не йшла, і вони продовжували допитуватися.

— Скажу, коли мене пустите, — відповіла богинька.

— Добре, пустимо, але ти також пообіцяй нам, що не будеш на наш город ходити.

— Обіцяю, — сказала богинька. — Ґаздо, коли ви всілися до столу і стали їсти, то не перехрестилися. Тоді до вас підскочив дідько і почав вам у мисці хвостом колотити. Тому-то я мрукала. А коли газдиня сіла і перехрестилася, то дідько утік. Тому-то я хихотіла.

Господарі дотримали слова і відпустили богиньку, а з тієї пори вже ніколи не забувалися за столом перехреститися. Але богинька потім помстилася їм. Якось вони викупали малу дитину, а чоловік узяв та й вилляв воду після заходу сонця. Тієї ж таки ночі богинька підкралася і замінили їхню дитину на свою. Богиньчині діти мали великі голови, були дуже вередливими, крикливими і завше голодними. Батьки відразу побачили, що то не їхня дитина і знову пішли за порадою до знахарки, а та підказала їм давній спосіб:

— Візьмете велику дерев’яну ложку і бийте підмінча по голові, доки не прибіжить його мати і не поверне вам вашої дитини.

Як стали вони підмінча лупцювати, а воно — кричати, як недорізане великоднє порося, то тут таки й примчала богинька, несучи в руках їхню дитину і стала під милий Біг благати змилуватися.

Відтоді богиньки обминали їхню хату, переконавшись, що ці молоді господарі на кожну їхню капость мають свою раду.